Чарлі Джейн Андерс - Усі птахи в небі (ЛП)

Кобо. — Удачі. Я думаю, що вони вже посередині таємного голосування. Поганий час! — Голуб пролетів, залишивши Патрицію і Лоуренса стояти перед парламентом.

— Привіт, — сказала Патриція. — Я тут. Ви відправили голуба за мною.

— Ні, ми цього не зробили, — сказав фазан.

— Ми це зробили, — нагадав великий птах своєму шановному колезі. — Тим не менш, ти спізнилася.

— Вибачте, — сказала Патриція. — Я прийшла сюди так швидко, як тільки могла. — Вона подивилася на Лоуренса, який підняв брову, тому що нічого з цієї розмови не мало для нього сенсу.

— Ми задали вам питання, багато років тому, — сказала скопа. — І ви не повернулися, щоб відповісти на нього.

— Дайте мені передихнути, — сказала Патриція. — Мені було шість років. Я навіть не запам'ятала, що я повинна була відповісти на питання. У всякому разі, я тут зараз. Це щось означає, вірно?

— Пізно! — сказав орлан з верхньої вилки правої гілки. — Пізно! — звертаючись до інших птахів.

— Ми не думаємо, що ти зробиш це тут досить швидко, — сказав орел. — Ваш час закінчується.

— Чому так? — сказала Патриція. — Через Розділення? Чи через війну?

— Твій час, — сказала стара ворона на іншій стороні Дерева, повільно розмахуючи гострим дзьобом, — закінчується.

— У будь-якому випадку ви тут, так, — сказала скопа. — Отже, ми можемо почути вашу відповідь. Дерево червоне?

— Дерево червоне? — повторила ворона.

Інші птахи повторювали питання до тих пір, поки їхні голоси не змішалися в один жахливий шум. — Дерево червоне? Дерево червоне? Чи дерево червоне?

Патриція згадала свою розмову з Перегрином. Вона мала сподівання, що відповідь вже сформувалася в її підсвідомості, і, мабуть, була там протягом багатьох років, але тепер, коли вона опинилася тут, то відчула, що її голова світла і абсолютно порожня. Вона все ще не могла осягнути суті питання. Про яке дерево вони питали? Що робити, якщо вони запитували про дерево перед нею? Вона дивилася на Дерево, намагаючись з'ясувати його колір. Раніше його кора була якоюсь брудно-сірою. Зараз вона подивилася пильніше, і побачила глибокий, багатий коричневий колір, який місцями переходив у червоний. Вона не могла сказати, чи було цього достатньо, і не мала підказки. Вона подивилася на Лоуренса, який подарував їй обнадійливу усмішку, хоча і залишався поза розмовою.

— Не знаю, — сказала Патриція. — Дайте мені хвилинку.

— У вас було багато років. — Накинулася скопа. — Це ідеальне питання.

— Я... я... — Патриція заплющила очі.

Вона подумала про всі дерева, які вона бачила в її житті, і тоді її розум якось дивно ковзнув до того моменту, коли вона рятувала Прию, і бачила інший світ. Цей інший Всесвіт мав нестандартну кольорову гамму, і довжини хвиль, яких люди навіть не повинні були бачити — і який колір буде там у дерев? Ця думка перекинула її до Ернесто, який назавжди загубися у тому всесвіті і колись казав, що вся планета була плямою, і ми всі були лише пямками на цій плямі. Але, можливо, наш цілий всесвіт теж був якоюсь плямою. І був лише частиною природи, і кожний всесвіт та простір між ними — така ж природа, як це Дерево перед нею. Патриція згадала, як Реджинальд казав, що природа не має усвідомленої цілі, і як Кармен сказала, що вони діяли правильно, полетівши у Сибір, і як Лоуренс сказав, що люди унікальні в космосі. Патриція нічого не знала про природу інших світів. Вона знала менше, ніж коли їй було шість років. Вона могла бути у інших світах просто сліпою.

— Я не знаю, — сказала Патриція. — Не знаю. Вибачте, я дійсно не знаю. — Вона відчула глибокий біль в суглобах і за своїми очима, ніби насправді не зцілилася від того, як ТДС зажарив її живцем.

— Ти не знаєш? — Ворон націлився на неї довгастим дзьобом.

— Мені шкода. Я повинна була знати так чи інакше, але... — Патриція боролася зі словами, відчуваючи що сльози знову наповнюють її очі. — Я маю на увазі, що я повинна знати? Навіть якби я знала, про яке дерево ви питаєте, я знала би лише те, як воно сприймається мною. Я маю на увазі, що ви могли б дивитися на дерево і бачити, як воно виглядає, але ви не знаєте, чи це справжній його вигляд. Не кажучи вже про те, як воно буде виглядати у нелюдських очах. Правильно? Я просто не бачу, як ви можете це знати. Мені дуже шкода. Я просто не можу.

Потім вона зупинилася і відчула необхідність жорсткої формалізації. — Почекайте. Насправді це моя відповідь: я не знаю.

— О, — сказала скопа. — Хмм...

— Це правильна відповідь? — сказала Патриція.

— Це, безумовно, відповідь, — сказала скопа.

— Підходить для мене, — сказав фазан, тремтячи на гілці.

— Я вважаю її прийнятною, — сказав орел на