Олексій Підлуцький - 25 портретів на тлі епохи

маленького чорно-білого телевізора по вулиці якогось міста іде ваговоз з опущеними бортами. На його платформі лежить величезна купа мертвих… горобців. Тут же стоять кілька чоловіків і жінок з довгими палицями в руках. До кожної палиці прив’язано десятки мертвих пташок. «Герої» на платформі вимахують палицями, а на вулицях у захваті кричать та підстрибують незліченні натовпи…

1958 року Великий Керманич Мао проголосив: «Три роки завзятої праці — 10 000 років щастя». Так почався Великий стрибок. За три роки Китай мав збільшити виплавку сталі з 5 до 80—100 мільйонів тонн. Збір зернових у країні вже 1959 року мав скласти 370 мільйонів тонн — удвічі більше, ніж року попереднього. Загнаних у «народні комуни» (ще більш «усуспільнені», ніж радянські колгоспи) сотні мільйонів китайських селян «звільнили» від «буржуазного» принципу «від кожного по здібностях — кожному по праці», було запроваджено справедливий принцип — усе порівну! Коли ж у країні замість добробуту запанував голод, від якого у 1959—1961 роках загинуло від 20 до 30 мільйонів людей, було знайдено винних: горобці, ховрахи та миші розкрадають народний хліб з народних полів! Китайські біологи неспростовно довели, що горобець не може триматися в повітрі довше 15 хвилин — упаде знесилений. Головне — не давати йому сісти весь цей час. А тоді підходь і скручуй йому шию голими руками. Й сотні мільйонів людей цілими тижнями з тріскачками в руках на вулицях і в полях ганяли горобців. І винищили їх практично по цілій країні. Все це було б дуже смішно, якби не було так страшно…

«Розгрібати» наслідки «великого стрибка» довелося в першу чергу Дену Сяопіну. Вже з 1952 року він був заступником голови уряду країни, а 1956-го став паралельно з цим ще й Генеральним секретарем ЦК КПК. Щоправда, ця посада не була такою високою, як, скажімо, у Брежнєва. № 1 у Китаї був Голова КПК товариш Мао. Ден же посідав в ієрархії китайських керівників лише 5—6 місце. Китай і далі залишався переважно селянською країною, тому «лікувати» в першу чергу треба було сільське господарство. І Ден Сяопін повернув селянам матеріальну зацікавленість, виголосивши 1962 року свою сакраментальну фразу: «Байдуже, якого кольору кішка — біла чи чорна, аби вона добре ловила мишей. Не важливо, соціалізм чи капіталізм, головне, щоб люди жили добре». Голод припинився, країна почала помалу зализувати рани. Товариш Мао тимчасово немовби відступив у тінь: «Вони (Лю Шаоці, Чжоу Еньлай та Ден Сяопін. — Авт.) поводилися зі мною, як з мертвим родичем на похороні» — тобто з великою, навіть підкресленою повагою, але абсолютно не зважаючи на його думку.

Але Керманич уже готував контрудар. 1965 року лідер ліваків міністр оборони Лінь Бяо запровадив спершу для вояків, а згодом і для всіх китайців червоні книжечки з цитатами Мао. З’ясувалося, що всі 17 років існування КНР «не лише не проводяться в життя ідеї Мао, а, навпаки, здійснюється диктатура мерзенної, антипартійної та антисоціалістичної лінії». Зі студентів та старшокласників почали створюватися загони хунвейбінів (червоногвардійців). Лю, Чжоу та Ден спробували відсторонити Мао, переконавши більшість членів ЦК на черговому пленумі обрати його почесним головою партії без реальної влади. Але вони спізнилися. На пленум з’явилося лише 80 членів ЦК із 170. Решту хунвейбіни та цзяофані (бунтівники) викрили як «контрреволюціонерів». У країні розпочалася «культурна революція». Заняття в університетах припинилися на кілька років і, як писав російський поет Євген Євтушенко, «второгодники-дубины погром устроили в стране». Репресії торкнулися більшої частини інтелігенції, було скасовано вчені ступені та звання, чини в армії. Всі китайці, й чоловіки, й жінки, відтепер і взимку, і влітку ходили в однакових бавовняних куртках та штанах. Найчисленніша нація світу перетворилася на «синіх мурах».

Ворогом № 1 ліваки проголосили Голову Китайської Народної Республіки Лю Шаоці, який помер у в’язниці 1969 року. Ворогом № 2 — Ден Сяопіна. Його сина, студента університету Ціньхуа Ден Пуфана хунвейбіни викинули з третього поверху навчального корпусу. Хлопець поламав хребет і на решту життя залишився прикутим до інвалідного візка. В роки «культурної революції» він був змушений, сидячи в цьому візку, плести з лози кошики, щоб заробити собі на шматок хліба. Сам же Ден Сяопін провів під арештом два роки, а потім був відправлений на «перевиховання фізичною працею». Через 45 років 65-річний Ден знову став слюсарем — але цього разу вже не на автозаводі «Рено» в Парижі, а на Цзіньцянському тракторному заводі.

Людина, яка «досягла всіх цілей, поставлених на роки вперед»

1999 року американці з великою помпою проводили у Вашингтоні саміт НАТО, присвячений 50-річчю цієї організації. Кожному з кількох тисяч журналістів з усього світу, запрошених на саміт, дарували пам’ятні набори — футболки, бейсболки, сумки з ювілейною символікою. Все це було… китайського виробництва. Так само, як і половина, якщо не більше, найрізноманітніших споживчих товарів в універмагах та крамницях Вашингтона. А також Мюнхена та Монреаля, Лондона та Москви. І Києва, зрештою. Важко було повірити, що минуло лише 20 років від часу, коли Китай взагалі практично не виробляв таких товарів навіть для внутрішнього ринку, коли сотні мільйонів однаково одягнених «синіх мурах» були напівголодними, а то й відверто голодували, витрачаючи основний свій час та зусилля на заучування та цитування геніальних висловлювань Голови Мао.

Ден Сяопін став фактичним лідером Китаю 1979 року. Не можна назвати точної дати його приходу до влади — просто поступово офіційний спадкоємець Мао Хуа Ґофен, формально залишаючись керівником і партії, і держави, перетворився на декоративну фігуру, яка не наважувалася суперечити своєму «заступникові» Ден Сяопіну з жодного питання. Сам Мао повернув Дена із заслання до вершин влади 1973 року, визнавши, що «на рівних з Деном сперечатися важче, ніж підперти драбиною небесне склепіння». І сам Мао знову спробував відправити його в політичне небуття у квітні 1976-го, за кілька місяців до своєї смерті. В липні 1977 року, після арешту лівацької «банди чотирьох», Хуа Ґофен був змушений повернути Дена до складу керівництва партії та країни. Через місяць відбувся XI з’їзд КПК. Хуа зробив 4-годинну доповідь. Тоді піднявся Ден і сказав: «Китай