Олексій Підлуцький - 25 портретів на тлі епохи

нині потребує напруженої роботи, а не порожньої балаканини». Він перевершив свого старшого друга та однодумця прем’єра КНР Чжоу Еньлая, який помер 1976 року. Чжоу маневрував так, щоб залишатися на поверхні, але не міг змінити напрям течії. Ден не збирався прилаштовуватися і, повернувшися, відразу почав будувати дамбу. Абсолютну рацію мав Мао Цзедун, який ще 1957 року охарактеризував Дена в розмові з Хрущовим: «Він — гостра голка, упакована у вату».

Відставка Хуа Ґофена 1980 року, поділ посад керівника партії та держави і призначення на них висуванців Дена Ху Яобана та Чжао Цзияна закріпили всевладдя Дена, який формально залишався заступником і Ху, і Чжао.

В чому ж суть реформ Дена? Перш за все він фактично провів деколективізацію сільського господарства. Ні, формально сумнозвісні народні комуни свого існування не припинили. Але всю землю було поділено між селянськими подвір’ями. Вони повинні були здавати за фіксованими цінами певну кількість тих чи інших продуктів. Що ж вирощувати на своїй землі ще і як розпорядитися отриманою продукцією, селяни віднині вирішували самостійно. Також за власним бажанням вони можуть замовляти й оплачувати (чи не замовляти і не оплачувати) роботу тракторів, комбайнів та іншої техніки комуни на своїх ділянках. При цьому у різних провінціях величезної країни застосовуються різні форми організації відносин між селянами та комунами — головне, щоб вони були ефективними. «Байдуже, якого кольору кішка…» Внаслідок цього виробництво продовольства у країні за 9 років збільшилося в 1,5 раза. Не вдвічі за рік, як хотів Мао, але ж не на словах, а на ділі.

Китай і після 10 років правління Дена, і навіть досі залишається порівняно бідною країною. Але темпи його розвитку вражають. Так, 2010 року валовий національний доход Китаю в розрахунку на душу населення за паритетною купівельною спроможністю перевищив аналогічний показник в Україні. Іншими словами, пересічний китаєць став багатшим за середнього українця. А ще 2005 року був удвічі біднішим… За абсолютними розмірами економіки Китай минулого року вийшов на друге місце у світі, відтіснивши Японію, яка впродовж багатьох десятиріч посідала цю позицію. Нині обсяги валового національного доходу КНР складають 70 відсотків американського. І більшість світових аналітиків уже не сумніваються, що Китай стане найбільшою економікою світу. Сперечаються лише про те, коли це відбудеться….

Окрім відносної свободи в сільському господарстві, члени народних комун отримали також право займатися будь-якими іншими видами діяльності — переробкою сільгосппродукції, транспортними послугами, кустарним промисловим виробництвом, мати до 8—10 найманих робітників. І всі ті не надто якісні, але дуже дешеві китайські пуховики, футболки, черевики й таке інше, таке інше, таке інше, що заполонило ринки України, Росії, Західної та Східної Європи, Північної та Південної Америки, виготовляються по китайських селах на напівкустарних дрібних підприємствах. «Мао Цзедун допоміг селянам отримати землю, відібравши її в багатих, а потім знову залишив їх без землі, забравши її в комуни, — пише американський синолог Еван Солсбері. — Мао наповнив їхні мішки рисом, а потім спустошив їх у жахливі роки голоду. Ден віддав землю назад селянам, зруйнував систему комун і спостерігав, як їхні мішки переповнюються рисом. Він наповнив кишені людей грошима — грошима, які вони самі заробили. З реформами Дена зникло “барачне життя”, зникли “сині мурахи”».

Але, окрім напівкустарної сільської промисловості, Китай від часів Дена розвиває й велику промисловість, засновану на сучасних технологіях. Перш за все у приморських спеціальних та вільних економічних зонах, де було створено максимально сприятливі умови для функціонування іноземного капіталу. За часи правління Дена Китаю вдалося залучити 650 мільярдів (!) доларів іноземних інвестицій. І нині ця країна залишається найпривабливішим і, відповідно, найбільшим у світі ринком для вкладання капіталу. Зараз уже мало хто пам’ятає, що в перші роки Денових реформ іноземні інвестори не надто охоче йшли до Китаю, хоч їх туди й запрошували. Тоді було налагоджено контакти з підприємцями з числа етнічних китайців за кордоном — з Гонконгу, Сінгапуру, навіть контрольованого заклятими ідеологічними ворогами-чанкайшістами Тайваню. І коли ці «хуа-цяо» наочно довели, що в комуністичному Китаї можна заробляти дуже великі гроші, за ними потоком ринули інші — японці, американці, західноєвропейці, арабські нафтові шейхи…

Ден розробив і реалізував на практиці принцип «Одна країна — дві системи», відповідно до якого 1997 року з Китаєм було возз’єднано Гонконг, що ним понад століття володіли англійці. Під владою британського лева це місто перетворилося на один з найбільших на Далекому Сході фінансових, торговельних та промислових центрів. Ще 50 років після приєднання до Китаю цей «особливий адміністративний район» зберігатиме повну самостійність у внутрішньому житті, власне законодавство, навіть грошову одиницю. На аналогічних умовах було вирішено й проблему з Макао — португальською колонією в Китаї. Й лише з керівництвом Тайваню Дену та його спадкоємцям так досі й не вдалося домовитися про возз’єднання. Хоч Тайбею обіцяли збереження навіть окремих збройних сил.

І водночас Ден, проводячи надглибоку лібералізацію в економічній, соціальній, а частково й культурній сфері, зберіг монопольне становище Компартії у сфері політико-ідеологічній. Ще на самому початку реформ Ден Сяопін сформував «чотири принципи», від яких ні в якому разі не можна відступити. Це — 1) соціалістичний шлях, 2) диктатура пролетаріату, 3) керівна роль Комуністичної партії, 4) марксизм-ленінізм та ідеї Мао Цзедуна («Тягар помилок Мао Цзедуна менший, ніж його позитивний внесок», — так Ден раз і назавжди визначив місце Великого Керманича в історії Китаю). В реальності всі ці принципи зводяться лише до одного — третього. Але ним ані Ден, ані його спадкоємці поступитись і справді не згодні. Після десяти років реформ у Китаї виник потужний громадський рух за лібералізацію суспільного життя, проти монополії комуністів на політичну владу. Центральний майдан Пекіна Тяньаньмень влітку 1989 року був схожий на київський Майдан Незалежності 2004 року. Але в Китаї все скінчилося трагічно. Після кількох тижнів протистояння Ден наказав силою придушити протести. Кілька тисяч людей загинуло, кілька десятків тисяч було заарештовано. Тоді здавалося, що ринкова економіка і монополія комуністів на владу надалі співіснувати не зможуть: або згортання реформ, або демократизація громадського життя. Та, як з’ясувалося, аналітики помилилися. Після кривавих подій на майдані Тяньаньмень минуло вже понад два десятиріччя. А Китай і далі розвивається