Поліна Вікторівна Жеребцова - Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр.

Брат хазяїна книжок, Лечі, підійшов до мене.

— Ви — старий поряд зі мною! — стрілила я. — На сорок років за мене старший! І тільки тому ви не одержали по фізіономії! Мені соромно за вас! Знаючи моє ставлення до життя й до релігії, як могли ви сказати таку мерзоту?! Ви мені за віком як батько або дід! Я завжди ставилася до людей ваших літ із повагою. Особисто до вас — із вдячністю! Тому що допомагати вижити чесною працею — свята справа! Вам здалося, що я повинна вам дякувати, як вулична дівка?! Ви помилилися! Краще я помру голодною. Так! Я голодуватиму! Мені не потрібен ваш товар!

Він отетерів! Навколишні слухачі — теж. Солідний чоловік, сімейний, побожний чеченець перепросив мене, голосно, привселюдно, п’ять разів! Його бліде обличчя стало рожевим.

— Це був невдалий жарт. Таке ніколи більше не повториться! Вибач! Вибач, заради Аллаха!

Я бачила: йому соромно! Старший брат хазяїна книжок швидко пішов. До своїх вибачень Лечі встиг додати:

— Торговельні стосунки залишаться, як були. Ти мені вибачиш?

На обличчях людей навколо я побачила явне невдоволення моїм учинком. Думки розділилися. Плітки оббігли ряди! Ринок є ринок! Пізніше багато продавців крутилися біля мого стола. Бажали подивитися — що за молода «нахабна росіянка».

Удома я зробила уроки й читала книжку. Автор — Італо Кальвіно. Мені сподобались оповідання «Стежка павучих гнізд» і «Дорога до штабу».

Царівна Будур

04.02.

Більшу частину дня я сидні справляю. Чекаю на покупців.

Ще я познайомилася з дівчиною. Її ім’я — Вайда. Вона чеченка. За гороскопом Вайда — Риби, як і я. Ми розмовляли цілу годину!

08.02.

Підходила Вайда. Вона синьоока. Довге золоте волосся. Принцеса з казки! Її батько живе в Росії, на річці Волзі. А в мами та її сестер квартира тут, у Ґрозному. Квартира в будинку, де колись жив мій дідусь Анатолій. Вайда має сімох сестер! І жодного брата.

Підходила Маша-Макка. Вагітна. Каже, що дуже втомлюється. Вона розповіла, що її новий чоловік — тесляр. Робить столи для продавців, віконні рами, лагодить двері. Вони живуть нормально!

Бувай, Щоденнику!

Царівна

10.02.

Завтра Козеріг має зробити мені N-пропозицію. Я чула, як хлопці про це говорили. Шепочуться, як дівчата, і все чути! Купив собі куртку, джинси та майку. Він має, за їхньою грою, спокушати мене. Я на таке не ловлюся. Мені людина потрібна.

Ось він стоїть поруч, суб’єкт, який посперечався на мою душу. Часом піднімає голову до хмар і повторює: «Я кохаю і хочу бути коханим». А згори капає дощ! Сміхота!

Підходив хлопець на ім’я Омар-Бек. Усі дружно звуть його Бублик. Він із бідної родини. Нічого не має. Але пощастило: знайшов «спонсора». Йому допомагає сам Чорний Принц! Улаштував в інститут. Дає 1000 р. щомісяця на харчування. Інші кошти Бублик повинен знайти сам! Тільки не пити, не лінуватися, вчитися! Не кидати навчання!

Спілкувалася з Вайдою. Вона розповіла, що її батько багато заробляє. Добре допомагає їм. Працює в спецслужбах. Не під своїм іменем.

Патошка

13.02.

Сьогодні я одержала булку безкоштовного хліба в крамничці Червоного Хреста. Спасибі директорці школи — Ханум. Це вона допомогла, щоб ми його інколи одержували.

Нашій опіканці маленькій виповнилося два рочки! Ми подарували дівчинці нехитрі солодощі та книжку з картинками. А Таїса купила для дочки дорогого музичного ведмедика. Ведмедик працює на батарейках. Співає! Діти з двору заходять помилуватись! Більшість таких дорогих іграшок не має!

Побачила Машу-Макку. Вона йшла з величезними торбами. І з величезним животом! Як же вона підіймає таку вагу?!

Грошей нема. Їжа на вечір і на ранок. А до наступного вечора мамі доводиться чекати на чаї! Завжди невідомо, густо чи пусто.

Багато пишу для школи. Лягаю спати о другій ночі. Свічки, каганці. Сусід-міліціонер протяг собі дріт із приватного сектора. Там є дизель! У них світло! Але нам «накидним дротом» електрику провести не можуть, бо осоромляться перед іншими чеченцями — за допомогу «родині з російським прізвищем».

Скоро весна! Час порожніх і дурних надій! Бувай.

15.02.

Під вечір на темно-синій автівці прибули невідомі.

— Тут вони не жили! — шепнула стривожена дружина міліціонера Пліткарка.

Вона постійно когось боїться. Сказала, що, побачивши чужаків, її чоловік спершу навіть хотів утекти зі свого балкона третього поверху!

Зрозуміло, у дворі нових людей ніхто ні про що не питає. Вони мають серйозний вигляд, зброю. Якщо маєш такий вигляд — заходь і живи, де захочеш, у будь-яку квартиру. Люди навкруг давно залякані тотальною сваволею! «Осліпла» й «оглухла» бабуся-росіянка на першому поверсі. Те саме сталося з чеченською родиною міліціонера.

Отож: троє брюнетів і один блондин зайняли, нікому нічого не пояснюючи, квартиру № 58. Саме під нами! Поки що тихо. Тільки ночами б’ють ногами у двері на другому поверсі. Ці самі фокуси синхронно повторюють на четвертому поверсі над нами. Але наш міліціонер не виходить. Навіть маючи зброю!

Будур

18.02.

Четверо хлопців, які зайняли квартиру № 58, не з’являються. Мабуть, вони тут не житимуть і просто поставили речі.

Аліка немає. Шукати його в селищі, в передмісті я не можу. Там живе його бабуся. У бабусиному дворі в бочці є те, що мені дуже хотілося б мати для особистої самооборони. Алік поїхав туди два тижні тому. Чи не трапилося з ним лихого? Молодики йдуть і не повертаються додому.

Зіткнулась у своєму під’їзді з чеченськими хлопцями із заможної родини. Вони несли чужі двері! Зняли з квартири другого поверху. По очах видно: вживають наркотики.

Треба бути насторожі! Звичайно, я розумію, в республіці роботи немає! Молодь пити й палити хоче щодня. І від ласого шматка ніхто не відмовиться. От і ходять по чужих під’їздах міцні й сильні, нагодовані старшими ледарі. У всіх дворах — однаково. Діти подорослішали між війнами, багато хто з підлітків не зміг закінчити школу. Їм добре знаний страх під обстрілами та бомбардуванням. Бачили смерть. І постійне масове злодійство навколо себе. Не день, не два, не один рік, а протягом кількох років! Отакі їхні життєві зразки. Люди поспішають! Змагаються між собою у винесенні й у продажі того, що ще не вкрадено й не продано.

Гадаю, історики визначать нашу молодь як втрачене покоління.

Були неприємності з сином Таїси. Її син на рік молодший за мене. Він удень катався по шосе на велосипеді. І тут прогримів вибух! Підлітка не поранило. Але він мало не постраждав за чужі