Алюшина Полина - Шлях Королеви, Алюшина Полина

- Itid manur it? – «Ви розумієте мене?».

- Ini. Qg ur Het? – «Так. Як твоє ім'я?».

- Arashi.

- Betar bet Arashi. – «Гарне ім'я, Араші». – Левощуриня повільно підступило до ельфійки, смикаючи своїм витягнутим носом.

- Itid fatum er? Oget be. – «Ти хочеш їсти? Ось, візьми». – Дівчина поклала один сирний шматочок на землю. Малюк з недовірою підійшов до нього і швидко схопив. Розвернувшись спиною до друзів, почав гризти його.

 - Arashi, intas ur xm koot? Iti it faten unctq iz nen, ven hpew xm gaone? – «Араші, чи не міг би ти допомогти нам? Я і мої друзі заблукали у ваших печерах, можеш вивести нас до океану?»

 - Gaone... ini, iti ven hpew iz, sanut intas gar... jod Kagit iz ynat... – «Океану... так, я можу вивести вас, тільки не галасуйте... інакше татко уб'є вас...» - Xmye unctq nane berit lelimn itid, zowa rangatan gar. Kajit intas xipo ehq iz. — «Якось заблукали тут такі ж істоти, як і ви... Вони сильно шуміли. Татко і кісток від них не залишив» - Сказало звірятко, повернувшись до ельфійки. А мандрівники почувши в головах сумну історію про таких же мандрівників, перелякано переглянулися.

- Waini. - Маль подякувала щуру і віддала йому останні два сирні шматочки, потім повернулася до друзів.

- Він допоможе нам дістатися до океану, тільки чшшшшш! Як невидимки. Його батько спить попереду і якщо ми йому потрапимо на очі, то більше не бачити нам сонячного світла. – Прошепотіла дівчина, виразно дивлячись на балакунів.

Араші догриз свій трофей і схопившись зубами за штанину білявої дівчини, потягнув її, ведучи за собою. Левощуриня перевалюючись з лапки на лапку, весело крокувало і хитало головою з боку на бік. У темряві з'явилося роздоріжжя. Дитинча здригнулося і навшпиньки пройшло біля лівого проходу. Порив вітру подув на Маль. Вона зазирнула вперед. Звідкись зверху ледве проникало світло. Завдяки йому лучниця змогла розглянути в напівтемряві величезну істоту, яка лежала на кістках, шерсть його була смугастою. Згорнувшись клубком, левощур спав, іноді ледь-ледь хитаючи свій щурячий хвіст по кістках. Він мало не діставав своєю граціозною і потужною спиною до стелі проходу.

- Kajit... – «Татусь» - прошепотів Араші. Маль ковтнула слину від страху і, як звірятко, навшпиньках пішла далі. Усі наслідували її приклад. Але Магума, піднявшись навшпиньки, зачепився краєм рогів за стелю. Не зумівши стримати вигуку, він ойкнув. Друзі обернулися в його бік з обличчями, сповненими жаху. Демон глянув на драконіху і прочитав по губах: - «Тихо! Ти убити нас хочеш, шафа, демон тебе дери?». «Пробачте» - Також одними губами відповів їй демон, розвівши руки в сторони. Левощур повернув морду до гостей та широко позіхнув. Величезні ікла, які блиснули у світлі смолоскипів, змусили всіх заціпеніти. Яскраве світло в проході заважало і господар печери почав прокидатися. Ронал загасив свій смолоскип, застромивши в пісок. Гредхард заметушився, не знаючи, куди подітися. Лія прийшла йому на допомогу і загасила смолоскип, торкнувшись його верхівки долонею. Левощур заспокоївся і солодко засопів.

Мандрівники повільно рушили далі в непроглядній темряві. Іти навпомацки було дуже важко, і щоб не загубитися, всі простягли праву руку вперед і поклали на плече того, хто йде попереду. Тільки Маль довелося долонею торкнутися дивної м'якої шерсті Араші, поклавши руку на спину звірові. Так уже давно чинили голови фракцій, якщо виникала потреба у тривалому пересуванні у темряві. Гредхард намацав лускату руку королеви і поклав собі на плече, ставши до неї спиною. Що робити далі, Лія зрозуміла сама. Вона негайно розгорнулася в півоберта до демона, що стояв поруч.  Інтуїтивно відчула, де його права рука, і схопилася за неї. Але Магума не зрозумів цього дійства і прибрав руку з плеча Ігніс. Тоді дівчина знову схопила його руку і тримаючи її лівою рукою на своєму плечі, дала знати Гредхарду, що вони готові йти. І тільки тоді, коли всі зрушили з місця і пішли один за одним, демон зрозумів, що до чого, і посміхнувся. Королева відчула це, але прибирати руку з долоні демона не стала.

Пройшовши таким чином велику відстань, було вирішено знову запалити смолоскипи. Тоді всі пішли швидше, і солоний запах океану ставав дедалі ближче. Несподівано левощур зупинився. На стіні було видно глибокі сліди кігтів. Тут був кінець території, яка дозволялась для самостійного пересування малечі.

- Das it untd intum, untq voxo exip nen. – «Далі мені йти не можна, йдіть вперед і вийдете з печер».

- Waini, Arashi. – «Дякую, Араші». – Ельфійка погладила левощуриня по голові та відпустила до батьків.

- За словами Араші, попереду вже вихід із печер.

 - Ну, нарешті. Мені вже набридли ці стіни. – Промовив голосно Гредхард і раптом помітив, що йти стало незручно, підошви липли до підлоги.

- Друзі... - Старий з тривогою підняв ногу. Від підошви його чобіт тяглася чорна слизова субстанція. Всі подивилися на свої ноги, жижа була по всій підлозі.

- Та-ак, не панікувати, це всього лише сли ... из, а-а-а! - Маль зачепила натягнуту над самою підлогою мотузку, роблячи крок, і відчинила дверцята в підлозі. Ельфійка полетіла вниз. Лія встигла схопити подругу за руку. Але, послизнувшись на жижі, не втрималася. Обидві дівчини поїхали вниз таємним проходом. Торговець та Ронал стрибнули за ними. Магума, так само не втримавшись, упав, проломивши своїми габаритами підлогу. Він опинився по горло в липкій субстанції, яка намертво приклеїла демона до підлоги.