Робін Хобб - Учень убивці

щоб я сам зробив висновки. Я побачив, як Севренз пішов у свої покої, але хтозна, де він зараз насправді й наскільки добре тут поширюється звук. А Регал говорив так, наче йшлося про підкову для коня.

— Ти ідіот чи вже зовсім знахабнів? — запитав Регал.

— Ні те, ні інше, — відповів я так чемно, як міг. — Я обережний. Мій принце, — додав, щосили намагаючись триматися у формальних рамках.

— Ти обережний дурень. Тут нікого немає, а своєму лакею я довіряю. Тому доповідай, бастарде-убивце.

Останні слова він промовив таким тоном, наче вважав їх дуже дотепними.

Я затамував подих, нагадавши собі, що я людина короля, а зараз і тут він був найближчою людиною до нього. Я намагався обережно добирати слова.

— Вчора в садку принцеса Кеттрікен говорила мені, що ви розповіли їй про те, що я отруйник, а її брат Раріск стане моєю жертвою.

— Брехня, — впевнено сказав Регал. — Нічого подібного! Або ти бездарно себе виказав, або ж вона просто намагалася вивідати в тебе якісь відомості. Сподіваюся, ти нічого не зіпсував і не виказав себе.

Я брехав краще, аніж він, тому не звернув уваги на його зауваження і продовжив. Я все йому розповів: про те, як мене труїли, і про ранній візит Раріска та Кеттрікен. Я дослівно передав нашу розмову. Коли я скінчив, то Регал кілька хвилин дивився на свої нігті. Потім він промовив:

— Ти вже вирішив, коли і як це зробиш?

Я намагався не показувати свого здивування.

— В таких умовах, гадаю, це завдання варт скасувати.

— Боягуз, — з огидою промовив Регал. — Я ж просив батька прислати оту стару шльондру Тайм. Вона б уже давно загнала його в могилу.

— Сір? — запитав я. Якщо він називає Чейда «леді Тайм», то він нічого не знає.

— Сір, — передражнив мене Регал. Я тільки зараз помітив, що він п’яний. Правда, на ногах він тримався добре. Від нього не тхнуло вином, але він показав усю свою нікчемність. Регал важко зітхнув, наче йому огидно було навіть говорити зі мною, а потім упав на диван, на якому лежали ковдри й подушки.

— Нічого не змінилося, — повідомив він. — Тобі дали завдання, тож виконуй його. Якщо ти зробиш усе по-розумному, то це виглядатиме як нещасний випадок. Після твоєї наївної щирості з Кеттрікен та Раріском ніхто в це не повірить. Але я хочу, щоб ти це зробив до завтрашнього вечора.

— Перед весіллям? — недовірливо запитав я. — Невже ви вважаєте, що наречена не скасує весілля через смерть свого брата?

— Навіть якщо це й трапиться, то лише на деякий час. Хлопче, я тримаю її в кулаці. Їй легко задурити голову. То вже моя турбота. Твоя — позбутися її брата. Як ти це робитимеш?

— Не знаю.

Це було краще, ніж якби я сказав, що не збирався. Я повернуся до Оленячого замку і доповім Шрюду та Чейду. Якщо вони скажуть, ніби я вчинив неправильно, то хай роблять зі мною, що захочуть. Але я згадав, як Регал колись давно повторював слова короля: «Не роби того, чого потім не можна змінити, доки не зрозумієш, чого саме ти не можеш змінити».

— А коли знатимеш? — в’їдливо запитав Регал.

— Не знаю, — я ухилився від прямої відповіді. — Такі речі потрібно ретельно обдумувати, а не робити абияк. Треба вивчити людину, її звички, проникнути в її покої і вивчити звички її слуг. Треба знайти, як…

— Весілля за два дні, — перебив Регал. Його погляд пом’якшав. — Я вже знаю все, що ти збирався вивчати. Простіше все самому розпланувати для тебе. Приходь завтра ввечері, і я скажу, що робити. Затям собі, бастарде. Я не хочу, щоб ти діяв, не попереджуючи мене. Мені не сподобаються різні несподіванки. А тебе це занапастить.

Він подивився мені в очі, але нічого в них не прочитав.

— Все, йди, — пихато наказав він. — Доповіси мені завтра ввечері в цей же час. Зроби так, щоб я не посилав по тебе Севренза. У нього є важливіші справи. І не думай, що мій батько не дізнається про твою слабкість. Ще й як дізнається! Він шкодуватиме, що не послав сюди ту суку Тайм, яка б швидко владнала цю дрібницю.

Він відкинувся на ліжко й позіхнув. Я відчув легкий запах вина і диму. «Напевне, він переймає звички своєї матері».

Я повернувся до себе, щоб ретельно обдумати всі способи і розпланувати свої дії, але був такий виснажений і досі почувався напівхворим, що заснув одразу після того, як моя голова торкнулася подушки.

Розділ 22

Дилеми

Мені наснилося, що блазень стоїть біля мого ліжка. Він дивився на мене, хитав головою і казав: «Чому я не можу говорити прямо? Бо ти все плутаєш. Я можу знайти перехрестя в тумані. Знаєш, хто на ньому постійно стоїть? Ти. Гадаєш, я бережу тебе лише через те, що ти мені подобаєшся? Ні. Це через те, що даєш мені багато можливостей. Доки ти живий, у мене є вибір. Чим більший вибір, тим простіше випливти з каламутної води. Я бережу тебе не для твоєї вигоди, а заради Шістьох герцогств. Це і твій обов’язок. Ти повинен жити задля створення можливостей…»

Я прокинувся майже з тією ж дилемою, що й засинав. Я гадки не мав, що робити, і лежав у ліжку, прислухаючись до випадкових звуків: у палаці вже чувся ранковий рух. Мені конче треба поговорити з Чейдом. Але це неможливо. Тому я заплющив очі і спробував подумати так, як він мене вчив. Він би запитав: «Що тобі відомо?», а потім: «Які в тебе підозри?» Отже…

Отже, Регал збрехав королю Шрюду про здоров’я Раріска та його ставлення до Шістьох герцогств. Можливо, король Шрюд мені збрехав, передавши слова Регала. Або Раріск збрехав про свої наміри стосовно нас. Я подумав кілька хвилин і вирішив обрати перше припущення. Я знав, що Шрюд ніколи мені не бреше, а Раріск міг просто дозволити мені померти, не вдираючись до моїх покоїв. Отже…

Отже, Регал хотів, щоб Раріск помер. Чи ні? Якщо хотів, щоб Раріск помер, чому він виказав мене Кеттрікен? Можливо, це вона збрехала? Я обміркував цю можливість і відкинув її: Кеттрікен могла припустити, що Шрюд пришле вбивцю, але