Марія Акулова - Заміж у покарання, Марія Акулова

– Справді, Айдаре. На весілля не запросив, то хоча б представив…

Коли Віктор звертається до чоловіка, він звучить доброзичливо, привітно, навіть грайливо. Мені здається, це крок назустріч. Боюся, що Айдар не прийме його, але…

Він відривається від Наума і повертається до свого недавнього співрозмовника.

– Айлін, моя дружина. Руками не торкатися. Дурниць не говорити, – теж вмикає інший режим. Усі одне перед одним грають. Значить, і мені треба.

Перераховуючи обмеження, Айдар тицяє у Наума. Він піднімає руки, Віктор Семенович сміється голосно, ніби від душі. Я не вірю, але теж сміюся.

– А мені можна руками, Айдар? – сивоволосий повненький чоловік питає дозволу, Айдар спокійно киває. Тільки після цього рука простягається до моєї. Я також вкладаю свою тому, що Айдар дозволив. І спокійніше сприймаю, що й ця людина тягне її до губ. Цілує, підморгує…

Я повинна була почервоніти, напевно, але в чомусь дорослішаю. Тому киваю, м'яко посміхаюся.

– Звичайно, він нас не запросив, Науме. Ми б хіба такій чудовій дівчині дали зробити фатальну помилку? Ми б їй усе по поличках про її благовірного... Упертий... Відрядження постійні... Гоноровий...

Погляд Віктора зісковзує на Айдара. Мій теж. Реакції у чоловіка майже немає. Тільки трохи стислі губи. Мені водночас і цікаво, і страшно… Що у вас тут відбувається, Дар?

– Найкращий… – Перебиваю, можливо, недоречно, але від душі, повертаючись очима до зморшкуватого обличчя. Я б не назвала його приємним. Мені здається, у харизму цієї людини легко закохатися, але ще легше нею обдуритися. Я, навпаки, насторожена.

Він дивиться у відповідь кілька секунд задумливо, потім посміхається коротко, киває.

– І це також. Найкращий.

Кладу долоню на кисть Айдара на своєму стегні та гладжу.

Чуєш, рідний? Ти для всіх – найкращий. Навіть коли ви посваритеся. Навіть якщо ми посваримося…

– Все зрозуміло… У нас тут медовий місяць, Вікторе Семеничу…

Я мигцем дивлюся на Наума, котрий у свою чергу – на мої дії. Відчуваючи неабиякий протест, не лякаюся і не перестаю гладити. Почуваюся тигрицею, готовою кидатися на будь-кого, хто ризикне зачепити її лева. Ніякого Наума не пошкодую.

Він може навіть уловлює це у погляді. Тільки не лякається, а веселиться. Віктор Семенович знову відповідає сміхом.

– Заздриш, Умко. Їй-богу, заздриш… – За ці слова я йому навіть вдячна. – А де моя Емма… – старший колега починає крутити головою, а потім витягає руку у бік групки жінок його ж віку. Я чую голосне: «Емма Валентинівно, а давайте я вас із молодою Салмановою познайомлю…».

Без пояснень розумію, що жінка з білим волоссям і доброзичливим повненьким обличчям – його дружина. Вона видає здивоване "о-о-о" і швидко підходить до нас. Оглядає мене з цікавістю. Тягнеться, щоб обійняти…

У мене вже голова паморочиться від кількості таких різних людей та їхніх емоцій. Злюся на Наума, який віддер мене від стіни. Хвилююся через можливі причини суперечки між Айдаром та його начальником. Але волі невідомої мені Емми не суперечу До моєї щоки притискається щока чужої жінки. Руки стуляються за спиною. У ніздрі врізається дорогий запах. Я намагаюся не рахувати в голові, скільки коштують її прикраси. Це не потрібно, Айко… Це не потрібно…

– Ви – красуня... – Комплімент на вухо звучить щиро, і ось у відповідь на нього я по-справжньому соромлюся. – А як інакше? Айдар завжди цінував естетику.

Жінка відпускає мене і посміхається вже до чоловіка, він у відповідь вдячно киває.

– Тому я завжди був у захваті від вас та вашого будинку, Емма Валентинівно.

Я цілком припускаю, що це грубі лестощі, але звучить так натурально, що навіть мені стає приємно, що вже говорити про адресата?

Емма Валентинівна розквітає трояндою. Це помічають усі в нашому невеликому колі.

– Чому я від вас такого не чую, Вікторе Семеновичу? – Жінка оглядається і обвинувально питає у власного чоловіка. Я роблю висновок, що звертатися одне до одного на ім'я по батькові – це такий флірт. Звучить досить мило. Так само мило чоловік закочує очі.

– Все зрозуміло, Салманов... Дякую, що нагадав, нащо я тебе відправив. Приїхав, щоб знову зіпсувати мені репутацію перед дружиною... Я думав сплавлю тебе – буде легше. І ні чорта! Хвилина розмови – мені вже претензії! – Віктор Семенович ляскає тильною стороною руки по долоні. Першою сміятися починає Емма, за нею – "звинувачений" чоловік і Наум. Я посміхаюсь. Сильніше – коли бачу, що Айдар опускає голову, хитає нею, розслаблюючи губи.

Мені здається, що це важливий момент. Усі усіх пробачили за перепалку. Видихаю і з силою втискаюся до боку Салманова.

Розмову звертає у нове русло. Стає доброзичливою та частково безглуздою. Іноді в мене щось запитують, я відповідаю, добираючи кожне слово. Для мене ці люди – незнайомці. І Айдар не казав мені, що з ними треба поводитися якось особливо, але я намагаюся бути гідною.

Коли чоловіки остаточно занурюються у незрозумілі мені нетрі, вимикаюсь. Хочу додому, але нити не стану. Повертатися під стінку теж безглуздо. Тому залишаюся прилиплою до Айдара.