Марія Акулова - Заміж у покарання, Марія Акулова

Тож набираю.

Від відповіді чоловіка мене розділяє чотири гудки.

Я чую його голос і горло відразу стискається.

– Алло. Хто? – Він звучить різко. Біситься. Напевно, приємні люди на цей номер не дзвонять. А я – приємна людина чи саме дно?

– Це я… – Вимовляю здавлено. Відразу ж лякаюся. Коли я вперше намагалася підійти до місцевих собак, вони притискали вуха до голів. Боялися. Ось і я так зараз дуже боюся.

У слухавці тихо. Я тремчу всім тілом. Кусаю губи.

– Навіщо дзвониш? – відзначаю, що голос Айдара пом'якшується, але це не привід розслабитись. Він не тепліє. Взагалі не тепліє.

Щиро мені хочеться лише плакати, але я розумію, що такого права не маю. Потрібно пояснити свою поведінку.

– Вибач мені, Айдар. Якщо зможеш…

– З флешкою ти провернула? – Він не хоче слухати. Перебиває одразу питанням. Я сиджу на лавці, але почуття таке, що земля йде з-під ніг.

Стає страшніше, ніж того дня. Наздоганяє усвідомлення. Воно наздоганяє, а я намагаюся відірватися.

– Ти мене зрозумієш, Айдаре. Я впевнена, ти мене зрозумієш.

– Флешка, Айлін.

– Вони б з Бекіром зробили щось… Вони не зупинилися б… Вони б і з тобою щось зробили… Ти ж сам до мене охорону приставити хотів! Ти ж сам розумів, як це все небезпечно! Я не зробила б цього, якби не розуміла, що тільки так можу...

– Флешка, блять, Айлін. Твоя?

Грубість протвережує. Я заковтую повітря майже разом з язиком. Серце б'ється. У животі некомфортно. Нудить.

– Я намагалася вас врятувати, Айдаре. Обох. Лише я могла це зробити. Я б не пробачила себе, якщо…

– Відповідай. Так чи ні.

Знову захлинаюся словами. Телефон відраховує секунди нашого мовчання. Я чогось тягну.

Аллах, навіщо?

Журюсь і видихаю:

– Так. Моя.

Знову тихо. Настільки, що коли одна з качок, яка втомилася чекати на свій хліб, крякає, я здригаюся.

Розпахую очі. Відчуваю, що у новому світі.

– Ясно. – На язику крутиться нове «вибач мені», яке я вже не скажу. – Зустрінешся мені, Айлін, – знищу.

Закономірний результат вистрілює гарматою у грудну клітку.

Айдар скидає, я опускаю руку з телефоном на коліна. Від розумію, що сама в цьому винна, легше не стає.

Дзвінок скинуто, але мобільний знову вібрує. Я опускаю погляд, поступово втрачаючи фокус.

Це програма, яку я встановила собі зовсім недавно.

«Маленька малинка живе у вас у животі. Термін вагітності – вісім тижнів».

________________________________

Друзі, на цьому історія договірного шлюбу на покарання закінчено. Я не думаю, що такі "договорняки" варто романтизувати, тому підсумок цілком закономірний.

Але в історії Айдара та Айлін буде продовження!

Колишні, спільна дитина, покарання, спокута, прощення, кохання. 18+, гаряче та чуттєво.

На сторінці вже стартувала викладка "Моя у покарання"!

Кінець

З цією книгою читають Романтична еротика 359875 Вільні стосунки з босом Ольга Вісмут 2123367 Сучасний любовний роман 412982 Нестерпний бос. Наречений за контрактом Астра Вєєр 2337000 Короткий любовний роман 414972 Малюк на мільйон Тая Смоленська, Ая Кучер 1907517 Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно