Наталія Ярославівна Матолінець - Академія Аматерасу, Наталія Ярославівна Матолінець

суперник — теж швидко, але дуже виважено: збоку скидалося на те, що він уникає зайвих рухів.

— Хоче вловити момент… — припустив Зіґфрід, який уважно слідкував за перебігом двобою.

— Чекає, доки Закс стомиться, — не погодилася Нікта.

— Закс — і стомиться? Та він тільки розкочегарився! — втрутився Амон.

Тут Енліль перехопив Закову руку ланцюгом і спробував відсмикнути вбік. Проте він зачепив браслет — і Рен чітко як ніколи почула, що намистинки стикаються між собою. Вона знала, що не може чути цього на такій віддалі, проте звук був явним і яскравим. Глухе клацання озивалось, стираючи інші звуки.

Зак, мов обпечений, відсахнувся і гаркнув:

— Геть, негайно!

Та Енліль не встиг відійти: спалах накрив і його, й Нортона. Коли світло згасло, між пальцями вогняного бога, на яких тліли шкіряні рукавиці, пробігали іскорки струму. А кандидат у Тріаду лежав біля його ніг. Із кутика Заксових губ стікала свіжа цівка крові. І губи його тремтіли.

* * *

Дуель Енліля і Нортона завершилася перемогою останнього, хоча багато студентів вважали це несправедливим: очікували, що вогневик атакуватиме вогнем, а не оглушуватиме непояснимою сумішшю енергій, які навіть не належали до його профільних умінь. Нортон огризався, що це реакція його сил на металеві сплави в Енлілевих ланцюгах.

Смерть Сета Морта офіційно списали на аномалії. Рен не вірила в це ні миті. Директорка сказала, що поняття не має, що з ним сталося насправді. Рен не вірила в це теж: вона що далі, то більше переконувалася, що справжнього Сета забрали троє незнайомців. Трійця, яка мала щось дотичне до іншої сили. До сили, яку впізнала Нікта після дуелі Сета й Зіґа.

* * *

Наступного дня після дуелі Одін вигнав Закса із заняття, бо той читав під партою чергову книгу про навігацію Намистом, виконуючи практичне завдання абияк. А по обіді Ньєрд скликав збори групи й оголосив неочікувану новину: директорка зарахувала Нортона до кандидатів у Тріаду.

—

Кандидат у Тріаду ]]> ? — Зіґфрід здивовано опустив окуляри на кінчик носа, і кутики його тонких вуст сіпнулись угору.

Зак вдоволено всміхнувся, наче знав новину наперед.

— Ой не можу, пане кандидате! — першою розсміялась Нікта. — І як вас тепер величати? І взагалі — коли ти встиг? Одін ще вранці погрожував вигнати тебе з лекцій на наступне півріччя!

Хлопець пробіг пальцями крізь вогняні пасма й осміхнувся:

— Слухайте, якщо вас так дивує моя крутість, то тримайте цю думку при собі. А взагалі — мали б уже звикнути!

— І тепер ти покинеш нас, щойно Ама вирішить, що час випуску для кандидатів настав, і тоді світ, створений тобою, буде якомога ближче до Академії, висотуючи з тебе безліч сил, щоб це місце трималося купи, — пробубнів Зіґфрід. — Вітаю, ти нарвався.

— І зауважте: я достатньо крутий, щоб нарватися на це!

— Згодна, — прошепотіла Рен, обіймаючи Закса з-за спини. — Ти — найкращий.

Вона вперлася чолом у його плече і застигла з бажанням не ворушитись і не відпускати цього моменту, та хлопець, незвичний до проявів уваги на людях, акуратно виборсався і шепнув:

— Рендалл, до тебе прийшли.

І справді — до гурту наближалася Бентен, яка із захватом перевела погляд із Рен на Закса.

— Вітаю з великим досягненням! — прошепотіла вона до нового кандидата в Тріаду і, як звично, вклонилася, а тоді відкликала Рен убік від гурту.

— Я хотіла б показати вам один зі своїх експериментів із вирощуванням, — прошепотіла студентка, коли вони відійшли на достатню відстань для довірчої розмови. — Тільки він відбудеться не в Академії, а там, де я мешкаю зараз. Ось адреса, — дівчина простягнула зіжмаканий папірець. — Ви ж зможете прийти? Приходьте надвечір, після занять.

— Без проблем, — кивнула Рен, згадуючи, чи нема в неї важливих справ. Їх не було.

Бентен вклонилася на прощання й задріботіла геть. Щойно Рен повернулася до гурту, як до неї підійшла Діке й прошелестіла:

— Що хотіла ця Акай?

— Щоб я зазирнула до неї ввечері. Щось стосовно мрій.

— Он як, — Діке схилила голову набік і раптом додала: — Я піду з тобою.

* * *

Адреса, яку дала Бентен, завела їх далеко від Академії. Майже за межу міста.

— То чому тебе це зацікавило? — спитала Рен у координаторки дорогою, бо вдень та не відповіла.

Калюжі після нещодавнього дощу вкривали тротуар блискучими плямами. У цих плямах зблискувало небо, тож виникало відчуття, що десь існує зворотній світ, і він проглядає крізь воду.

— Ця студентка, Бентен Акай, — Діке зробила коротку паузу, мов шукала щось у власних спогадах. — Вона сьогодні збрехала тобі. Але це таке мимобіжне відчуття. Важко пояснити, краще впевнитися. Я просто чула це навіть у її аурі, хоч не дослухалася до слів. Надто явно.

— Напевне, добре, коли маєш можливість уловлювати брехню, — усміхнулась Рен, перестрибуючи калюжу.

— Коли як. Та це незручне й дороге задоволення, яке працює, як йому забагнеться, — коротко відказала координаторка і підібрала поділ довгої спідниці. — До того ж останнім часом у мене забагато проблем через це вміння. Потрібно відпочити від нього.

— А ти можеш? — обережно спитала Рен. Зазвичай Діке була неговіркою, особливо коли це стосувалось її вмінь, чи її справ, чи її самої.

— Коли як… Скажи краще, котра година?

— Не знаю, — Рен машинально кинула погляд на зап’ястя, хоча там не було годинника. — Близько десятої?

— У мене мало часу. Треба вирішити все швидко.

Стосовно таємничих нічних справ Діке в Рен було кілька теорій, проте жодну з них досі не поталанило підтвердити. Знала лише: координаторка ніколи не залишалась на ночівлю в Академії, першою тікала з вечірок, і на пам’яті Рен не було й дня, коли б Діке затрималась після півночі — крім ночі балу, але тоді коїлося