Наталія Ярославівна Матолінець - Академія Аматерасу, Наталія Ярославівна Матолінець

змінювати світи, ти могла б теж дочитати те, що не встигла пройти. Я чудово пригадую твої нульові бали в професора Шіви.

— Я тепер директорка, Одіне. Надалі мушу вдавати, що знаю все.

— О, справді? Що ж, тоді надалі зви мене професором, і так — я заплющу очі на твої пропуски та сумнівну компетентність.

Розділ 4

Висока напруга

— Чому ти так давно мовчиш, друзяко?

— Вгадай із першого разу. Мені нічого тобі розповісти.

— Ну хоча б про пошуки. Я ж зацікавлена сторона. Ти вділяєш на них вдосталь часу? Є зрушення?

— Немає. Я нипаю в темряві.

— Послухай мене. Я знаю, чому ти почав це. Та якщо ти одного дня зрозумієш, що ці пошуки не мають сенсу, то скажи мені про це, й ми покінчимо з усім.

— Не дочекаєшся. Я спробую все. І ти мені не завадиш — угода є угода.

— Дійсно. Угода є. І я так довго чекав на того, хто зможе витримати, хто візьме все це у свої руки, що не біда почекати ще трохи. Але не я тобі стану на заваді, друзяко, не я — а завершення навчання. Ти не зможеш і далі приховувати все від Ама-мі.

— Завершення нескоро.

— Та й твоя ціль неблизько.

— Ти не можеш цього знати.

* * *

Атмосфера в тренувальному корпусі наелектризувалася до краю. Ще б пак! Про погану вдачу Закса Нортона Академією ходили легенди, як і про його неприязнь до Енліля через зв’язок того з Рендалл Савітрі. Хоча ніхто достеменно не знав, що їх пов’язує, окрім двомісячного зникнення волею однієї зі Стовпів, але що менше відомо, то більше чуток.

Золочене коло, яке відмежовувало зону для дуелянтів, поблискувало в променях полудневого сонця. З одного боку Енліль перемовлявся з Адіті. Зірка заклопотано поправляла шпильки, якими хлопець прибирав волосся з-перед очей, щоб не заважало під час сутички. Сам же кандидат у Тріаду нанизував на пальці персні — артефакти підсилення, так необхідні в битві. Кількість прикрас демонструвала, що Енліль сприймає суперника всерйоз.

Закс Нортон уособлював повну противагу спокою: він зловісно посміхався, похрускуючи пальцями, ніби уявляв, як переламує ребра суперника.

— Кажу вам, цей Нортон геть ненормальний… — шепнула Нанна, схиляючись до одногрупників.

Нікта пирхнула й перезирнулася з Рен, мовляв: «Та що вони про його ненормальність знають!»

— Думаю, Енліль подолає його, — Веретрагна потер підборіддя. — Сили землі ховають багато підступів.

— Енлілеві не потрібні підступи для перемоги, — втрутилась Баст. — Згадайте: його першим обрали до Тріади.

— Першим, другим — яка, на богів, різниця? — Нефтіда підійшла до гурту і подивилася на Зака без тіні колишньої захопленості. — Нортон переможе. Ви й поняття не маєте, що йому до снаги.

— Савітрі! — кинув Зак не озираючись.

Дівчина наблизилася до золотого кола і завмерла за крок від межі.

— Руку, — хлопець мигцем зміряв її поглядом і опустив у долоню кулон зі СВІТом. — Подивися за ним поки.

Тоді він натягнув чорні рукавиці, пошиті з тонкої шкіри, і кілька разів стиснув та розтиснув кулаки, наче перевіряв, чи зручно ворушити пальцями.

— Навіщо вони? — спитала Рен, розглядаючи Закову обновку.

— Суто практична деталь. Захист. — Хлопець криво всміхнувся і перещіпнув ремінці на правому зап’ясті тугіше. — Не хочу обсмалитися.

— Ясно, — кивнула дівчина, проте замислилася. Амон, який керував вогнем та пекельним світлом сонця, робив це завиграшки, мовби розважався. Ньєрд жодного разу не відморожував собі пальців. Тому дивно, що в Зака викликали пересторогу власні сили. Хоча, можливо, йому просто подобались ті рукавички.

…Коли доцент-стихійник дозволив розпочати дуель, Рен очікувала побачити стіну вогню: Нортон завжди кидався в атаку з головою, іскри аж сипались — і в прямому, і в переносному значеннях. Проте зараз хлопець стояв нерухомо, і тільки розчепірені пальці, між якими пробігали іскри, видавали його напругу.

— Нортоне? — Енліль приязно усміхався. З його зап’ясть звисали ланцюги з тягарцями, що ритмічно похитувались. — Чогось чекаємо?

— Знаку з Олімпу.

Тиша застигла, і в ній народжувалося нечітке клацання.

Секунда.

Дві.

Три.

Брин-нь!

Зак зірвався з місця. Там, де він стояв щойно, врізався в кам’яні плити загострений тягарець Енлілевого ланцюга. Він глухо вібрував тепер, мовби невдоволений тим, що випустив ціль. Енліль і сам змістився вбік — випалена пляма на місці його ніг красномовно засвідчувала, що перша атака Нортона виявилася потужною, хоч і невдалою.

Енліль розсміявся:

— Трясця, а не вдалося покінчити одним ударом!

Суперник не огризнувся, бо саме розтирав доріжку крові, що збігла з його розсіченої губи.

Тишу знову прорізало приглушене клацання. Обидві руки Закса спалахнули, і він кинувся, як завше, прямолінійно у бік кандидата в Тріаду.

Енліль раз по раз вправно уникав суперникових випадів і тихо щось примовляв. Рен не могла розчути що, проте Нортон паленів щоразу сильніше. Врешті він втратив рівновагу, а один із ланцюгів довершив справу — і рудий загримів на підлогу. Вогонь згас. Суперник не став очікувати, доки вогневик прийде до тями, і нашпичив довкола нього кам’яні шпилі, мов частокіл.

— Думаєш, це мене стримає? — Закс сперся на лікоть і сіпнув браслет на зап’ясті.

— Якби я так думав, то дуже недооцінював би тебе.

Мить — у Заковій руці зайнялося вогняне лезо. Воно розтрощило частокіл і врізалося в кам’яну стіну, що здійнялась перед Енлілем та спинила атаку вогневика. Лезо розсипалося іскрами, а тоді шугнуло в руки хлопця, мов розгарячена лава, щоб негайно повернути собі форму.

Ще удар — і стіна впала. З Енлілевої руки посипалися уламки перснів.

Закс рухався швидко й поривчасто, його