Едгар Райс Берроуз - Тарзан та його звірі. Тарзанів син

З криївки на дереві вона побачила, як Мальбін знову вирушив у джунглі, цього разу на чолі трьох чорношкірих таборовиків. Вони пішли на південь і коли зникли з очей, Меріем перелізла за загорожу й пішла до річки. Тут лежали каное, на яких загін переправився з того берега. Для однієї дівчини зрушити з місця такий човен було нелегко, але іншої можливості переправитися на той бік вона не бачила.

Місце, де лежали човни, добре проглядалося з табору. Переправлятися зараз означало спійматися. Єдина надія на темряву, коли обставини будуть сприятливіші. Близько години вона лежала, стежачи за таборовою сторожею. Один з охоронців якраз особливо уважно дивився туди, де лежали човни.

Мальбін, спітнілий і задиханий, повернувся з джунглів. Передовсім він підбіг до човнів і перелічив їх. Було очевидно, що він розгадав намір дівчини дістатися протилежного берега. На його обличчі з’явився вираз полегшення, коли він пересвідчився, що жоден з човнів не пропав. Потім повернувся й квапливо заговорив з провідником загону, який з рештою чорношкірих ішов за ним. За наказом Мальбіна усі човни, окрім одного, були спущені на воду, Мальбін гукнув таборову сторожу, і наступної хвилини всі посідали в човни і попливли вгору проти течії.

Меріем дивилася, аж доки вони зникли за вигином річки. Вони покинули табір. Дівчина лишилася сама, і вони зоставили човен з веслом. Вона подумки подякувала долі за подарунок. Вагатись далі було не можна. Вона прожогом стрибнула із засідки на землю. Від неї до човна було якихось десять кроків.

За вигином річки Мальбін наказав усім каное пристати до берега. Він з провідником зійшов на берег і почав шукати місце, звідки найкраще було б стежити за покинутим човном. Він задоволено усміхався, передчуваючи успіх — рано чи пізно дівчина повернеться й захоче переправитись на той бік. Можливо, вона не зразу втямить його задум. Мабуть, доведеться чекати день або два. Але що вона неодмінно прийде, коли тільки її раніше не перехоплять розвідники в, джунглях, Мальбін не сумнівався. Однак він не міг припустити, що все станеться так швидко, тож коли він вибрав місце й позирнув на річку, з його вуст вихопився гнівний крик — його жертва була вже майже посеред річки.

Він швидко побіг назад до човнів, провідник — за ним. Гукнув веслярам гнати чимдуж. Каное вилетіли на бистрину й помчали за течією, навперейми жертві. Вона вже майже переправилася, коли побачила преслідувачів. Їхні погляди зустрілись, і вона подвоїла зусилля. Якби ж то їй пощастило дістатися берега хоч на дві хвилини раніше! Тоді враз — на дерева, і там її вже не наздогнати. Дівчина сподівалася, що цього разу її навряд чи спіймають — берег уже близько.

Мальбін підганяв своїх людей лайкою й прокльонами, але бачив, що дівчина знову вислизає з пастки. Переднє каное, на носі якого він стояв, було десь за сотню метрів від Меріем, коли вона ступила на берег, порослий лісом. Мальбін закричав, щоб вона зупинилася. Далі, не тямлячи себе з люті й усвідомлення втрати, приклав рушницю до плеча, прицілився в гнучку постать, що зникала між дерев, і вистрілив.

Мальбін був чудовим стрільцем. З такої відстані промахнутися було практично неможливо. Він би не промахнувся й цього разу, якби не випадок, що хибно скерував його руку, — випадок, якому Меріем була зобов’язана життям: притоплений стовбур дерева, об який ударився ніс човна, саме коли Мальбін натискав на спусковий гачок. Човен хитнувся, палець шведа сіпнувся, і куля пішла над самісінькою головою Меріем в лісові зарості. Усмішка з’явилася на устах Меріем, коли вона натрапила на невеличку галявину, де колись стояло селище чорношкірих. Тут і там бовваніли рештки зруйнованих хатин. На колись добре доглянуті городи зусібіч наступали джунглі. На головній вулиці вже повиростали невеличкі дерева, тут було безлюдно й тихо. Для Меріем це було лише місце без великих дерев, котре вона повинна була чимдуж пробігти, доки Мальбін не наздогнав її.

Вона раділа, що хатини закинуті, і не помічала уважних очей, які стежили за нею зусібіч: з-зa перекошених одвірків, з напіврозвалених халабуд. Не відчуваючи небезпеки, вона вибігла на селищну вулицю, бо то був найкоротшии шлях у джунглі.

Близько кілометра звідти, по слідах, що залишив Мальбін, везучи Меріем до себе в табір, сунувся втомлений понурий чоловік у подертому хакі. Коли пролунав постріл Мальбінової рушниці, він зупинився. Чорношкірий, що йшов попереду, й собі став.

— Ми майже прийшли, Бвано. — сказав він.

У його голосі відчувалися Шанобливі нотки.

Білий ствердно кивнув головою і наказав рушати далі. То був пан Морісон Бейнс, донедавна вишуканий і манірний панич. Обличчя й руки його були подряпані й укриті засохлою кров’ю, одяг пошматований. Але в лахах, крові й бруді постав новий Бейнс — і цей Бейнс був набагато кращий за колишнього чванька.

В розумі й серці кожної людини живе почуття честі й справедливості. Бейнс учинив бридко, але шляхетність, що дозволяла розрізняти добро й зло, збудила в ньому каяття, і він тепер був куди мужніший і вищий духом, аніж раніше.

Ці двоє пішли саме туди, звідки долинув звук пострілу. Чорношкірий не мав зброї. Бейнс, не довіряючи йому, ніс рушницю сам, хоча це й обтяжувало його в мандрівці. Але тепер, коли він досяг мети і знав, що в серці чорношкірого також палає ненависть до Мальбіна, Бейнс віддав йому гвинтівку, бо знав, що буде бій. Він мріяв про це, бо ж ішов помститися. Для себе залишив револьвер, з якого чудово стріляв.

Раптом недалеко, від них пролунали постріли. Кулі пролетіли над їхніми головами. За пострілами пролунали дикі вигуки, а потім запала тиша. Бейнс квапився щосили, джунглі здавалися в тисячу разів непролазнішими, ніж досі. Він спотикався й падав десятки разів. Двічі чорношкірий збивався з сліду, й вони мусили повертатися, та врешті опинилися на узліссі, де за невеликою лукою протікада велика річка — «афі». На галявині колись стояло тубільне селище, вже від давніх часів зруйноване й полишене.

Серед молодої лісової парості на колишній селищній вулиці лежало ще тепле тіло чорношкірого з кулею в серці.