Мирослава Русава - Чи так страшен вовк, коли є дракон?, Мирослава Русава

– Алана! – вигукнув переляканий Тихомир, і я відскочила, ухиляючись від променя світла, що випалило ідеальне коло в кам'яній стіні.

– А-а – дивлячись на готового кинуться мені на допомогу Серошкура, похитала пальцем і провела їм же в повітрі жінка. На підлозі перед натовпом з'явилася лінія, що спалахнула чорним, і зникла.

Сірошкур ледве відскочив, все ж таки втративши пару волосків.

"Але чому тут працює магія?" – дивувалася я.

– Арк… – відвернувшись від мене кинула через плече дівчина – прибери її.

На мене кинувся синявий хлопець. Лютий блеск очей, пронизував до кісток, а жахливий оскал чорного вовка на його шиї змушував здригнутися.

– Як же добре – сплеснула руками валькірія, відчинивши навстіж єдине вікно і не звертаючи жодної уваги на присутніх і безлад на вулиці. А може просто насолоджуючись їм.

Кінець pov Алана

Трохи проїхавши з гетьманським ескортом, перевертень  Гульфіра відстала "любуючись" пожовклим листям. За спиною почувся цокіт копит.

– А я думала вже й не дочекаюся, – зітхнула Брітта, повертаючись до супротивників.

– Ти – тицьнув у Гульфіру пальцем один із вояк на чалом жеребчику – йди поки ціла… – пригрозив до зубів озброєний чоловік татарської зовнішності на ламаній загальній мові.

– Вай-вай-вай – ляснула себе по щоках дівчина – а не те що?

– Іди, бо гірше буде – процідив крізь зуби інший воїн.

– Ой, як страшно, – з'їхидничала вона і озирнулася: – Дідько… а де ж вас потім ховати таких грізних? Не хочеться землю людям псувати такими виродками – похитала вона головою.

– А давай ми їх під нуль.. спалимоссс наприклад… ну чи проковтанемо… ссс… живцем ссс… – прошипіла змія, що обернулася з одного з численних браслетів і яка вже обмотала шию козачки.

– Ну навіщо ж так жорстоко, Лія – пострекотіла перната Бріта випускаючи пазурі – ми їхні вуха, як трофей до стіночки приб'ємо, скальпи дружинам відправимо, а голови на кордоні з їхньою країною біля стін повісимо як наочний приклад, що тут з такими роблять. Тіла хай деруть граки.

– І після цього я жорстока? Ссс… – награно образилася змія – а знаєшс..? – гірко спитала вона, захитавши головою, і вищірилася: – А мені подобаєтьссся ця ідея!

Pov Алана

Підстрибнувши, насилу вихопила шаблю, що висить на стіні, і в цей же момент почала відбивати атаку. Раз, два, три… посипалася на мене низка ударів. Довелося відступити. Арк і спраді був вовком. Лютим, хижим, сильним і материм.

Бам – і мене пригвоздили до стіни. Не гаючи часу підпірнувши під руку супротивника, я вдарила його, мітячи в голову. Почувся тріск тканини. Тепер на моїй сорочці на правому рукаві, в районі передпліччя красувалася не маленьких розмірів дірень. Тканина не витримала того, що я відтягла її так далеко від чужого леза.

Чоловік без проблем відбив мій випад. І наступний. І ще кілька. Бум – зіткнулися леза, висікаючи іскри, і я відлетіла на пару кроків назад.

Противник був у рази сильніший, а головне досвідченіший за мене. Задихаючись, намагалася не допустити зупинки серця. Опонент тим часом з нудьгуючим виглядом спостерігав за мною. Я категорично не встигала за ним. Але навіть не дивлячись на це, вирішила спробувати ще.  Хоча… зізнатися… у мене просто не було виходу.

Зметнувшись вгору, зручніше перехопила шаблю, замахуючись. Синьоволосий мене перехитрив. Виставивши над головою свою шаблю, він хитро посміхнувся. Лезо з легкістю розрубувало підошву та тонку тканину шкіряних чобіт, пронизуючи мої ступні. Здригнувшись від болю, випустила зброю і безвольно полетіла вниз.

Стукнувши, противник без особливих зусиль відкинув мене як ганчірку.

Pov Аріл

Коли мені сказали, що сьогодні разом з армією татар ідемо нарешті "рубати" козаків я тріумфував.

Ні, ну а що? Про це ж і був наш договір? А значить…. Я можу стати вільним одразу після цієї "справи". Але… перенісшись на цей уже знайомий острів до мене нарешті дійшло те, що відбувається… Навіщо я погодився? Диявол! Але вони теж люди. Чим вони таке заслужили?

Ну та гаразд… пройдено надто багато щоб відступати. Та й зламати "договір" я не зміг, тому легше наплювати на совість, що взялася сам чорт знає звідки(бо навіть при житті я без жалю проливав чужу кров), ніж до кінця життя-безсмертя бути заточеним всередині цієї залізяки.

І взагалі: яка мені різниця до цих живих істот? Сам-то я давним-давно для всіх них мертвий.

Моя думка змінилася, коли в приміщенні ефективно впало одне коротковолосе диво. Мушу визнати, що боролося дівчисько непогано. Але при всьому бажанні їй не переплюнути машину для вбивств, що підтримується демонічною силою. Цього… як його? Арк ян Марко? Звідки він лише узявся…

Безсилі в цій ситуації вояки намагалися випитати хоч якусь інформацію:

– Навіщо тобі це треба? – з тріском в друкувалася в магічний бар'єр намагаючись зламати стіну зла дівчина зі срібним, ледь не металевим волоссям. Перевертень не була готова докорятись...

– Ну, а ти як думаєш? – єхидно поцікавилася Томоє – я хочу помститися – блиснула вона очима.

– Але ж за що? – по суті перефразував вже задане ще до нього питання спокійний зовні брюнет.

Я прислухався. Мене так само хвилювало це питання. Ну не могла ж Годзен просто так на них розлютитися! Якою б неврівноваженою вона не була... Чому то ж не на вампірів, що відібрали її землі, звання?

– За те, що Хмельницька відібрала в мене владу.

– Так їй і помстися, – перебив Фін.

– Добрий братик – впечатавши в магічний бар'єр меч хмикнув розбійницького вигляду перевертень – ось чорти – вилаявся він, роздивляючись уламки. Його волосся стопоршилося, наче пір’я в обуреного птаха.

– Мовчати – утробно загарчала жінка і перепона спалахнула чорно-червоним полум'ям до самої стелі – Запоріжжя має бути під владою єдиного правителя, який об'єднав би під своїм керівництвом козаків і амазонок – милуючись тим, що відбувається за вікном, вже сама заявила жінка.