КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА - Гібридні дракони, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА

       - Ти ж мене возила, і не один раз, - надувся Алан.

       - Ну й часи настали! – Зойкнула Огняна. – А ще кого я возила?

       - Переважно Фросю та її маму. Але мене також. А ще, ти врятувала… але я не можу розповідати майбутнє.

       - Гаразд, сідай вже, - зітхнула Огняна. Алан вправно заліз на її спину, чого не робив вже п’ять років. Панна-Дракон злетіла у повітря, під зойки трьох глядачів. – Що там ще трапилося у майбутньому?

       - Я ж тобі розповідав, - сказав вершник.

       - Ми їм розповімо? – Кивнула Огняна у бік трьох маленьких цяточок на землі.

       - Чим менше ми розповімо, тим краще. Мабуть.

      Панна-Дракон акуратно приземлилася біля трьох здивованих глядачів. Алан зліз з Дракона. Єва та Ярослав дуже обережно підійшли до Огняни та доторкнулися її.

        - Справді схоже на луску. Невже Дракони справді існують? – Запитала Єва.

        - Так. А скоро Всеволод зробить ще й гібридів, - спохмурнів Алан. – І тоді – начувайся.

        - Хто такі – гібриди? – Запитав Ярослав.

        - Це люди, які шляхом генної інженерії стали Драконами, - відповіла Фрося. – Дуже злі та дурні.

        - Хіба можна людей перетворити на Драконів? – Засумнівався Ярослав.

        - Хіба можна мандрувати часами? – Запитанням на запитання відповів Алан.

        - А чому ти думаєш, що я тобі повірив? – Також запитанням відповів Ярослав.

        - Може, й не повірив, - сказав Алан. – Огняно, ти принесла їжу?

        - Так. – Сказала панна-Дракон та витягла з багажника своєї автівки товсту кольорову ковдру. Потім вона витягла дві картонні коробки із піцою. А потім Фрося витягла декілька видів рол.

         - О, морська риба! – Зраділа дівчина.

         - Ти ж їла хека нещодавно, - похмуро відізвалася Єва.

         - Не їла. Це все Дракони внесли тобі до пам’яті. Хоча, я вже сама не певна, що правда, а що брехня.

         - Тебе перенесли у вересень, - зауважив Алан.

         - Зрозуміло, - зітхнула Фрося. – Жодних подорожей до Криму. Але, хоч Одеса була насправді.

         - Еге ж, - зітхнув червоний Алан. – Була.

         - І ти цьому не радий, - надулася Фрося.

         - А що трапилося в Одесі? – Запитав Ярослав.

         - Чим менше ти знаєш про майбутнє, - синхронно відповіли Фрося та Алан, - тим для тебе краще.

         - Ясно, - зітхнув хлопець. – А це точно можна їсти? Воно не отруєне?

         - Якщо хочеш, то я кусатиму кожний шматок, перш, ніж дати тобі, - підступно сказала Фрося. Єва зблідла, а Ярослав відмовився.

         Піца та суші були дуже смачні. Особливо на свіжому повітрі, після шоку – знайомству із справжнім Драконом. А ще, товариство було надзвичайно приємним.

       Пережовуючи смаколики, Фрося та Алан розповідали дещо про майбутнє. Про те, як гібридні Дракони полюють за незгідними. Про Всеволода, який Софію Київську перетворив на свій палац. Про те, як люди живуть під землею, а інші – у страху.

      - Ой! – Раптом зойкнула Фрося. – Це я сама собі передала купальник! – І вона розгублено глянула на Алана.

        - Я теж про це подумав, щойно ми опинилися у супермаркеті. А Смок казав, що ти живеш в родині свого батька.

       - Дракони не брешуть! – Заявила Фрося.

       - А він і не брехав, - заявив Алан.  – Він лише так сформував речення, що я його неправильно зрозумів. І я був у шоці, коли побачив що…, - раптом він замовк, зрозумівши, що сказав зайве.

       - А що там, у майбутньому з купальниками? – Запитав Ярослав. Фрося пояснила. – Купальники за довідкою? Це якась дурня. Не можуть люди так залякати інших.

       - Люди не можуть. Але ти поки що не бачив тих гібридів, - сумно сказав Алан. – Вони дурні, дмухають вогнем та слухаються лише наказів Всеволода.

        - Хто такий Всеволод? – Запитала Єва. – Ви весь час про нього кажете, але не кажете – хто він.

        - Ми й самі не знаємо, - зітхнула Фрося. – Він з’явився нізвідки. Створив гібридних Драконів, а потім керував світом.

       - Стривай, - сказала Єва. – Якщо ти з майбутнього, то…

       - …То вона – твоя донька, - закінчив фразу Ярослав. Єва та Ярослав із цікавістю та страхом оглянули Фросю. Дівчина почервоніла та заховала очі. – А як твоє прізвище? – Чомусь захрипів хлопець.

      - Заправлюд, - гордо збрехала Єфросинія Ярославівна.

      - Якесь дурне, - відповів Ярослав. Він спочатку зблід, потім почервонів, а потім знову зблід.

      - Нічого не дурне! – Образилася Фрося. – Це прізвисько, щоб ти знав. Мій батько рятує людей від помсти злих гібридних Драконів.