Джейн Лоурен - Все одно ти будеш мій, Джейн Лоурен

Знову глухий стук у двері. Ми втомливо переглянулися, поки Лотта пішла відчиняти двері. Моя усмішка повернулася на обличчя, коли я побачила на порозі свою пару на це весілля.

- Ну що, дівчатка, готові? - сказав Дейв, підходячи до нас, і подивився на Лію, - Ліє, ти прекрасна. Я вже починаю заздрити твоєму нареченому.

Закінчивши свої компліменти, він підморгнув їй, за що отримав від мене стусана по плечу. Дівчата, побачивши це, тихо засміялися.

- Ей, та за що? Я ж пожартував. Ем... Ні, Лія, не про те, що ти прекрасна. Ти таки прекрасно виглядаєш, я про друге. Ну ти зрозуміла, Ані, - промовив він і подивився на мене ображеним поглядом.

- Ох, просто помовч уже, - сказала я і поцілувала його у щоку.

Він задоволено усміхнувся, і його погляд ковзнув вниз по моїй сукні. Ні я, ні Дейв не бачили одне одного ще з самого ранку, відколи поїхали на приготування. Чорт візьми, як неймовірно він виглядає у цьому синьому костюмі з метеликом, який був у колір до мого корсета.

- Там вже все готово? - запитала нервово Лія.

- Звісно. Я тому й зайшов, щоби сказати, що на вас вже чекають, - відповів Дейв, не спускаючи з мене очей.

- О, Боже! Так, дівчата, захопіть букети. І заспокійливе для мене, - крикнула наречена.

Я, на жаль, мусила втекти від погляду свого хлопця, щоби поправити шнурівку на спині Лії. Лотта тим часом поправляла макіяж, а Ніка взялася збирати наші букети. Через п'ять хвилин ми вже всі були готові. Лія вийшла першою, тримаючи у руках букет. Лотта і Ніка тримали її фату і шлейф. Беручи сумку, я також хотіла піти за ними, але мене затримав Дейв:

- У мене до тебе є одне питання, - сказав він, зачиняючи двері переді мною.

Здивовано покосившись на нього, я спитала:

- Невже воно настільки важливе, що ти вирішив задати мені його зараз, коли ми спішимо?

- Занадто важливе. Так ось: чому ти обрала саме рожевий колір? Я виглядаю як, сама догадайся хто, - сказав серйозно він, поправляючи метелик на своїй шиї.

Я закотила очі, і таким самим тоном відповіла:

- По-перше, це не я вибирала колір, а Лія.  По-друге, тобі пасує така комбінація кольорів. По-третє, ми вже запізнюємося. Ще питання є?

- Ні, але є одне маленьке прохання.

- Яке? - квапливо сказала я.

- Хочу, щоби ти поцілувала мене, - відповів він, нахиляючись до мене, але я відсторонилася.

- Що? Дейве Паркер, ми запізнимося через тебе. Пусти, - я потягла за ручку дверей, але він ще міцніше їх притримав.

- Я нікуди тебе не відпущу, поки ти не зробиш цього. Я до біса давно тебе не бачив.

- Ти божевільний. Ми не бачились лише дві години, - відповіла сміючись я.

- Це занадто багато... - прошепотів він, провівши пальцем по моєму плечу, поки я обхопила руками його щоки, притулившись вустами до нього.

Ох, якби не церемонія, на якій нас уже чекали, я б залишилася з ним тут, пристрасно цілуючись з ним до того моменту, поки не набрякнуть губи й нестерпне бажання не зірве нам обох дах.

- Ти така красива... Я казав тобі вже це сьогодні? - запитав він, нехотячи відірвавшись від мене.

- Так, двічі. Зранку у ліжку, і за сніданком, - усміхнено сказала я. - Навіть уже тричі, якщо рахувати цю твою фразу.

- Рахуй, але не спіши закривати рахунок.

Я знову відчула потребу поцілувати його, але стрималася. Лія вб'є мене через те, що я так затрималася.

- Ходімо вже, Паркер! - сказала голосніше я і, взявши його за руку, потягла його у зал, де буде відбуватись церемонія.

Ми ненадовго розпрощалися з Дейвом, коли підійшли до Лії, яка стояла перед головними дверима. Коли хлопець залишив нас, зайшовши до зали, Лія нервово закричала на мене:

- Ані, ти запізнилася! Ти хоча б на моє весілля можеш прийти вчасно?!

- Заспокойся, Лі, ми ж ще не виходимо. Випий заспокійливе, - заступилась за мене Ніка. 

Я поглядом подякувала їй і перевела погляд на зал, розглядаючи гостей. Серед всіх присутніх я помітила своїх батьків і помахала їм рукою. Вони зробили так же, а тато ще й показав жест, що я гарно виглядаю. Я усміхнулася.

- Домініка, ти знущаєшся?! Це ж проносне! Ти що, хочеш зіпсувати мені свято? - подруга кинула пачку таблеток на підлогу.

- У мене з собою є заспокійливе, - відповіла я, витягаючи пластинку з сумки.

Лія взяла одну таблетку до рота і сказала мені вже усміхнено:

- Ти пробачена.

Ми почули весільний марш, який попереджав нас про те, що пора виходити. Ми стали у тому порядку, з яким погодилися ще на репетиціях: Лія з містером Нілсоном, я ззаду них, тримаючи шлейф, а позаду мене Шарлотта з Домінікою.

Поки ми всі повільно пройшли до ліхтаря, я поклала шлейф і стала біля Дейва. Церемонія проходила настільки зворушливо, що я часто не стримувала сльози. Молода пара біля вівтаря так красиво виглядали разом... Тепер я зовсім не сумнівалася у тому, що вони будуть щасливі разом.