Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Сучасна проза » Гілея 📚 - Українською
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Гілея" автора Микола Якович Зарудний. Жанр книги: Сучасна проза.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 112 113 114 ... 127
Перейти на сторінку:
жартувала.

— Знав би — парашута привіз. — Сергій закурив і відійшов до дверей. — Злазь.

Марта зіскочила з підвіконня.

— Я не розумію цієї комедії, Марто, — після мовчання промовив Сергій. — Ти приїхала до мене чи... на екскурсію?

— Я— Я не знаю, чого приїхала, — куталася в шовкову штору Марта.

— Здається, ясно чого... Ми повинні одружитися і... їхати. Дивно, — знизав плечима Кортунов, — ми стільки говорили про це і раптом... чортівня якась. Ти скажи: вийдеш заміж за мене чи ні? Я мушу знати, а не блукати в трьох соснах... Ми дорослі люди. Я люблю тебе і...

— Я не можу вийти за тебе заміж, Сергію...

— Чому?

— Бо я не люблю тебе... Ти мені подобаєшся, але я... не люблю...

— Спасибі за відвертість.

— Ти не гнівайся, Серьожо, на мене... Я інакше не можу... Як ми будемо жити, якщо... я думатиму не про тебе, а...

— ...про Запорожного, так? — Недокурок полетів у куток. — Але чого ж ти приїхала, щоб похизуватися переді мною своїми чеснотами?

— Я не знаю, як мені жити... Наче мене загнали в якусь кам’яну... кошару і я не можу вийти з неї і... тоді я вирішила поїхати... Думала, що все забуду, коли побачу тебе... Але я нічого не забула, і те, минуле, тримає мене... Ти хороший, Серьожо, і я хочу бути чесною перед тобою і перед собою теж...

— Що ж мені — знову чекати, Марто?

— Не чекай...

А що ж буде з тобою, як ти житимеш?

— Не знаю...

— Ти повинна подумати про себе. У нього сім’я, син, дружина...

— Ну то й що?

— Як що? Він же не залишить їх?

— Ні.

— А тебе він любить?

— Не знаю...

— Марто, ти все це вигадала. Запорожний давно тебе забув...

— Ну то й що? Я не забула.

— Ти — божевільна. Якби він любив тебе, то не одружився б з Яриною. Невже ти не. можеш збагнути цієї істини? — переконував Сергій.

— Я все розумію, але... ти не розумієш, Сергію... Я люблю його.

— І все? — посміхнувся Кортунов.

— І все...

Сергій поклав у чемодан піжаму й бритву.

— Гаразд. Я поїду. А ти, Марто, подумай. Ось тобі мій телефон. — Кортунов на аркушику з блокнота написав пароль і номер. — Якщо... передумаєш — подзвони вранці... Я дуже хочу, щоб ти подзвонила, Марто. — Сергій потиснув їй руку. — Я люблю тебе... Ми могли б бути щасливими з тобою... Якщо ж не подзвониш, то... ще буде... крім тебе, одна нещасна людина на світі... Ех, Марто, Марто...

...Лєра прибігла пізно ввечері:

Боялася,,що не застану вас. З роботи відпросила ся... Ой, які плаття?! Це ти купила? Можна, я приміряю... Як на мене пошите... О боже!.. А де Сергій?

— Поїхав.

— Без тебе?

— Умгу.

— А ти чому не поїхала?

— Так...

— -А коли будете розписуватися?

— Ніколи...

— Що?! От дурна, боже, яка дурна! Посварилися?

— Ні... Я колись тобі розкажу, Лєро... Слухай, у вас на роботу можна влаштуватися?

— На пошту? — закліпала нафарбованими віями Лєра. — Хоч сьогодні. Беруть з руками й ногами.

— Влаштуєш?

— Звичайно... І це гарне платтячко...

— А за скільки квартиру можна найняти? — запитала Марта.

— Я не знаю... А ти житимеш у нас.

— То давай поїдемо, Лєро.

— Зараз? Ну, давай! Речі складати... Батько в мене хороший... Тимоша... В получку, правда, п’є і... трохи лається з мамою... Ми, коли він вип’є, будемо ходити в кіно, поки повернемося, то він уже буде пробачатися перед мамою... Все забрала, нічого не забула?

...Вранці в Мартиному номері розривався телефон. Огрядна прибиральниця нарешті підняла трубку:

— Ну?

— Марто! Марто, дорога моя...

— Я тобі не Марта! — відрізала прибиральниця. — Кого треба?.. Так, це сорок восьмий номер... Виїхала ще вчора... Нічого не залишила... Ні, почекай, записка на столі лежить... Зараз прочитаю. Слухаєш? Написано: «014, Беркут, додатковий 16—19, Кортунов». Всьо...


* * *


«Начальнику Ольвіопільського райвідділу

міліції капітану Осадчому М. К.

від дільничного міліціонера М. Магура

Рапорт.

Цим доповідаю, що в зв’язку з одруженням з Настунею прошу надати мені триденну відпустку для весілля. Прошу відпустити на весілля моїх товаришів і запросити командний склад для присутності в щасливий день мого життя.

М. Магур».


Резолюція: «Дати тов. Магуру п’ять діб для весілля. Укомплектувати оперативну групу з друзів М. Магура для участі в торжествах. Групу очолю я. Начгоспу придбати подарунок Настуні Сторожук і Магуру у вигляді шафи або ліжка й тумбочки. Подарунки доставити на місце урочистої пригоди.

М. Осадчий».


* * *


«Начальнику Ольвіопільського райвідділу

міліції капітану Осадчому М. К.

від дільничного міліціонера М. Магура.

Рапорт.

Цим доповідаю, що весілля закінчилося благополучно. Після вашого від’їзду оперативна група й гості посадили на згадку парк біля контори лісгоспу Степового, щоб ріс на щастя народу і

1 ... 112 113 114 ... 127
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гілея», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гілея"