Микола Олександрович Бакума - Золотий маг. Книга 1. Зерно

class="book">— Ну, сідай, розповідай, — майстер вказав на стілець напроти себе та приготувався слухати.

— Та, власне, нічого особливого, — почав учень. — Я хотів попросити приготувати мені сьогодні на вечір трохи смачних солодощів. Ну, там тістечка або тортик.

— Взагалі, ми спеціально для учнів не готуємо. Лише для викладачів і керівників Школи. — відповів Маукас.

— Я заплачу за роботу. Тим більше що це дріб’язкове прохання для вас, — продовжував Нік.

— Прохання дійсно дрібниця. Тим більше, якщо сплатиш. Ну, то домовився б з Клу. Він тобі приготує, що захочеш. Навіщо треба було мене відволікати?

— Мені хотілося познайомитися з вами. Я людина нова не тільки в Школі, але й в країні. А завжди корисно знати головного по кухні, — підлизався Нік.

— Це правильно, — задоволено усміхнувся шеф-кухар.

— Я знаю, що в Школі викладачі дуже полюбляють каву. А ви як до неї ставитеся? — запитав учень.

— Та теж підсів на неї. Але нам її на кухню закуповують так мало, дорога вона, зараза, дуже, та ще й так контролюють, що мені дістаються тільки жалюгідні залишки, — поскаржився на долю Маукас.

— Ну, ось тому я й хотів зробити вам невеликий подарунок від себе, — сказав Нік і висипав на стіл перед кухарем з десяток смажених зерен кави. По кімнаті одразу розійшовся чудовий запах відмінної кави. — Ці зерна значно краще тих, що вам закуповують.

Маукас не міг повірити своєму щастю. Картина, яку Нік побачив в кабінеті скарбника, повторилася. Кухар зібрав в долоню зерна, що розсипалися по столу, та з величезним задоволенням вдихав їх запах. Нік вдоволено посміхався, бачачи, яке враження справив його подарунок. «Як мало тут потрібно для щастя», — подумав він.

— Але у мене одне прохання. Нехай це не здасться вам дивним, та я б хотів сьогодні ввечері приготувати порцію кави для вас сам. Я виріс у країні, де багато п’ють каву і вміють добре її готувати. Як не дивно, я не люблю і не п’ю каву, але готувати навчився, — попросив учень.

— Ох, я так довго не витримаю. Але якщо ти говориш, що знаєш спосіб, як її добре готувати, то я згоден потерпіти до вечора. Спасибі тобі за такий подарунок. Тепер ти завжди бажаний гість у мене на кухні. Якщо щось буде потрібно, одразу кажи Клу. А якщо він не послухається, то мені. Я його швидко покараю, — від щастя Маукас готовий був на все. — Так що ти там хотів на вечір? Я сам зроблю тобі.

— Та нічого особливого. Якісь солодощі. Хочу провести вечір з красивою дівчиною і порадувати її чимось смачненьким.

— Все зроблю. Приходь через годину після вечері. Буде готово, — пообіцяв шеф-кухар.

— І ще. Мені для приготування кави треба буде трохи піску. Зможете знайти? — уточнив Нік.

— Пісок? Для кави? Ось так чудеса, — здивувався Маукас.

— Нічого страшного. Це такий метод готування. Так смачніше виходить. Ну що, зможете дістати? Багато не треба. Каструльку невелику. Головне, щоб сухий був і дрібний.

— Ну, для того, щоб побачити таку виставу, точно знайду, — запевнив кухар.

До вечері залишалося не так багато часу, а Ніку треба було виконати ще один пункт сьогоднішнього плану. Він був особливо актуальним перед вечірнім побаченням. Треба було потрапити в лазню, щоб помитися. Звиклий до зручностей сучасного міського життя, яке включало необмежений душ або ванну, Нік страждав вже декілька днів без можливості нормально помитися. Жалюгідні потуги хоч якось привести себе до ладу в загальній вмивальні, поряд з іншими учнями, ні до чого доброго не призвели. Тому він покладав на сьогоднішню лазню великі надії. Спогади про ранкові черги не надавали великого оптимізму, але на цей раз йому пощастило. Черги не було зовсім, він швидко роздягнувся і зайшов у купальню. Побачене його зовсім не здивувало. У великому басейні плескалися всього дві тушки, довга білява й неосяжно товста.

— О, Нік. Ти останній. Давай залазь до нас, — радісно прокричав Матотору. — Правда, вода прохолодна. Завжди останнім не вистачає гарячої води.

— Привіт, хлопці. Як день пройшов? Все встигли? — запитав він, спускаючись в басейн.

— Та ніби все. Правда, настоялися за цілий день. Добре тобі. Позаводив знайомства і користуєшся, — позаздрив товстун. — Знову учні старших курсів лізли без черги. Тому майже скрізь були останніми. Але я люблю ходити купатися останнім. Всі лізуть першими і набивається натовп, води в басейні не видно. Хоча тепер доводиться сидіти в прохолодній воді, але зате самі.

— Мені теж приємніше бути без натовпу. Ну, нічого, що вода прохолодна. Зараз зігріюся трохи, — сказав Нік і швидко проплив кілька кіл по басейну. На жаль, розмір був замалий для повноцінного плавання, але з десяток активних рухів руками зігріли його. Він дуже любив воду, любив плавати. Якщо не вдавалося вибиратися на водойму, то ходив в басейн. На жаль, на Франі вже було запізно для плавання, вода в морі була прохолодною.

— Гей, ти що таке робиш? — запитав здивований Матотору, побачивши, як Нік плаває.

— Плаваю. А ти що, не вмієш плавати? — відповів, віддихавшись від запливу.

— Та ні. У нас ніхто не плаває. Всі бояться води. Ну, хіба що на човні або на кораблі. А так без потреби ніхто у воду не лізе.

— Справді, холодно сидіти у воді. Ви обоє ще довго збираєтеся мерзнути? — спитав Нік, вилізаючи з води на теплі камені. Під стіною були викладені гладкі камені, які підігрівалися знизу. Нік бачив раніше таке в подорожах по Сходу. Називалося це хамам. Він із задоволенням розтягнувся на теплому камінні,