Микола Олександрович Бакума - Золотий маг. Книга 1. Зерно

Можеш взяти будь-який. Вони всі їстівні та смачні. Тим більше що на обід ти вже не встигаєш.

— Ой, невже ми так багато часу витратили? Я й не помітив. А обід не шкода, і так я почав товстіти тут. Одна їжа та сидіння за партою. Так скоро знову в двері влазити не буду. Який смачний фрукт, — сказав Нік, відкушуючи соковитий плід. — Він дуже схожий на один фрукт, який я любив вдома. У нас він називається груша.

— А тут називається керес. Їж на здоров’я.

— Добре тут у вас. Буду приходити, як тільки буде можливість, якщо не виженете. А зараз мені вже, на жаль, час йти. Ще багато справ треба встигнути зробити, — сказав Нік, витираючи з підборіддя солодкий сік від кереса.

— У нас тут не женуть. Хіба що допомагати змушують. Сади, клумби, ліс. Всього дуже багато. Рук завжди не вистачає. Тому приходь, коли захочеш. Так а чого ти сьогодні приходив?

— Ось я дурень. А про найголовніше й забув. У мене маленьке прохання. Можна мені попросити невеликий букет квітів?

— Яких квітів? Ти що, посадити їх хочеш? — здивувалася Ківа.

— Та ні. На моїй батьківщині прийнято дарувати красивим жінкам квіти. Зрізані. Їх ставлять у вази і вони стоять у кімнаті, радують господиню, поки не зів’януть, — пояснив як міг учень.

— Та де ж це бачено зрізати живі квіти задля розваги — обурилася магеса.

— Розумієте, їх спеціально для цього вирощують. Ну от, наприклад, як тварин вирощують селяни для м’яса. А квіти вирощують, щоб радувати жінок, — він розумів, що його зараз як мінімум вб’ють тільки за одну думку про зрізанні квіти. — Квіти все рівно зів’януть. На клумбі або у вазі. Ну, нехай, на пару днів довше житимуть, якщо не зрізати. Але вони ж засихають, а ви їх зрізуєте.

— Дивні речі ти говориш. Зазвичай дарують прикраси, якісь дрібниці, але щоб квіти. Я такого не чула. Та й мої квіти можуть дуже довго цвісти навіть зрізаними.

— Ну давайте я заплачу за них, — не здавався Нік.

— Ні. Я не дам різати квіти для розваги, — ніяк не погоджувалася Ківа.

— Добре. Тоді давайте обмін, — вирішив використати останній аргумент учень. — Я приїхав з далекої країни. Можливо, скоро знову там буду, на канікулах. Я розумію, як вам неприємно навіть думати про те, щоб зрізати живі квіти. Але мені дуже хочеться зробити приємне одній красивій жінці. Я пропоную за букет квітів привезти цілий мішечок насіння і цибулин різних рослин, яких, можливо, немає в ваших садах. Невже вам не хочеться виростити щось нове?

— Ох же й хитрий ти, — посміхнулася магеса, і він зрозумів, що виграв. — Одразу двом жінкам вирішив догодити. Ну добре, я підготую тобі букет красивих квітів. Увечері забереш на третьому поверсі головної будівлі на кафедрі. Але, крім обіцяного тобою, з тебе ще допомога в саду.

— В саду допомагати це я з радістю. Тим більше що ви обіцяли мене познайомити з місцевими рослинами. Я тоді забіжу після вечері за квітами. Спасибі вам, Ківо.

— Іди вже, жіночий спокуснику, — сказала Ківа навздогін Ніку й додала: — А може, це не така й погана ідея подарунка. Квіти. Але тільки в горщику, живі. І цвісти довго будуть.

Задоволений тим, що вдалося реалізувати частину плану та ще й чудово провести час, Нік, заскочивши на хвилинку до себе в кімнату і прихопивши подарунки, відправився на кухню. Їсти він не хотів, та й час обіду вже минув, але йому треба було вирішити ще одну задачку на сьогоднішній вечір, а також завести потрібне знайомство. Хоча в армії він не служив, але ще з юності пам’ятав стару армійську заповідь: «Триматися подалі від начальства та ближче до кухні». Ось і зараз він вирішив познайомитися з шеф-кухарем Школи. Корисне та приємне знайомство.

Він зайшов на кухню і ледве встиг ухилитися від кухарчука, що ніс гору посуду на мийку. Минуло кілька хвилин, перш ніж він у кухонному хаосі помітив потрібну йому людину. Це був Клу. Кухар, з яким він познайомився вночі першого дня перебування в Школі. Нік дуже сподівався, що Клу не забув його за цей час.

— Клу, привіт, — він вхопив за руку кухаря. — Є вільна хвилинка?

— А, Ніку, привіт. Так, є, — Клу зупинився поруч. — Ти щось хотів?

— Слухай, потрібна від тебе невелика послуга. Ти казав, що твій батько шеф-кухар Школи. Ти не міг би познайомити мене з ним?

— Так, звичайно, — погодився допомогти Клу. — Він якраз відпочиває у себе в підсобці. Пішли, я тебе з ним познайомлю.

Вони пройшли через кухню, весь час ухиляючись від офіціантів та кухарів, що проносилися повз них, і зайшли в невелику кімнату. Відкрите вікно створювало прохолоду на противагу спекотній кухні. За столом сидів огрядний чоловік, на вигляд трохи старше Ніка та щось записував на пергаменті.

— Тату, можеш на хвилину відірватися від справ? — запитав Клу чоловіка.

— А, Клу. Що ти хотів? — відповів той, незадоволений тим, що його відволікають від справ.

— Познайомся, будь ласка. Це Нік. Один з нових учнів Школи. Я тобі про нього розповідав, — представив Ніка кухарчук.

— Добрий день, Ніку. Мене звуть Майстер Маукас. Ти щось хотів від мене? — шеф подивився на новачка, не менш грізно, ніж на сина. Вочевидь, він не любив, коли йому заважали працювати.

— Добрий день, Майстре Маукасе. У мене до вас невеличке прохання.