Едмон Ростан - Сірано де Бержерак

Прийнять не захотів!

У глибині алеї з’являється Роксана в чорному одязі, з винському чіпці і під жалібною вуаллю. Вони підходять повільною ходою, гарита підводиться.

Ну, дітоньки мої, Ходімо! Бачите – іде мадам Мадлена, А з нею гість якийсь.

Марта

(тихо до Клари)

Чи бачиш ти? Ой, нене! То ж маршал де Граммон!

Клара

(дивиться)

Так, справді він! Де Гіш!

Марта

Колись заходив він сюди-таки частіш!

Сестри

У нього стільки справ! Діла придворні! Війни!

Клара

Марноти світської кипіння неспокійне!

Вона виходить. Де Гіш і Роксана підходять тихо і спиняються перед п’яльцями. Пауза.

СЦЕНА II

Роксана, герцог де Граммон – колишній граф де Гіш, потім Ле Бре і Рагно.

Герцог

Отож замкнулися в обителі ви цій, Навіки зрікшися усіх земних надій?

Роксана

Навіки.

Герцог

Вірні ви отій далекій тіні?

Роксана

До гробу.

Герцог

(після паузи)

Ви мене простили, друже, нині?

Роксана

(просто, глянувши на хрест монастиря)

Ви ж бачите – я тут.

Знову мовчання.

Герцог

Чи справді ж то він був Такий…

Роксана

Хто знав його – довіку б не забув!

Герцог

АІ Треба знать було! На жаль, я знав замало!… А лист отой, що ви на серці заховали?…

Роксана

На серці завжди я святиню бережу.

Герцог

Його і мертвого ви любите?

Роксана

Скажу Вам щиро: з думкою зжилася я такою, Що він півмертвий лиш, що ось він тут, зі мною, Що б’ються в нас серця, немовбито одно…

Герцог

(знову після мовчання)

Скажіть, а часто тут буває Сірано?