Джозеф Хеллер - Пастка на дурнів

кмітливо звів біляві брови, без заперечень підвівся, кілька разів присвиснув у свої золоті вусики, скочив на пошарпаний мотоцикл, що його купив у когось кілька місяців тому, і метнувся в гори. Йоссар’ян зачекав, поки гавкіт мотора завмер удалині. Намету було не впізнати. Замість звичного гармидеру тут панував аж надто ідеальний порядок. Жлобс насторожено поглядав на нього, пихкаючи дебелою сигарою. Тепер, коли Йоссар’ян остаточно наважився бути хоробрим, Жлобса охопив смертельний страх…

— Ну, гаразд, — сказав Йоссар’ян. — Давай уб’ємо полковника Пескарта. Зробимо це ми удвох.

— Тсс! — із жахом зіскакуючи зі своєї койки, заричав Жлобс. — Як це — уб’ємо полковника Пескарта? Що це ти мелеш?

— Тихше! Чорти б тебе!.. — ревнув на нього Йоссар’ян. — Чого горлаєш на всю П’яносу? У тебе ще є пістолет?

— Та ти, либонь, збожеволів? — ще голосніше зойкнув Жлобс. — З якої речі я мав би вбивати полковника Пескарта?

— З якої речі? — недовірливо зиркнув на Жлобса Йоссар’ян. — Ти ще питаєш, із якої речі? Хіба ж це не твоя ідея? Ти ж сам приходив до шпиталю й канючив, щоб я тобі поміг!

— Тоді в мене було всього п’ятдесят вісім бойових вильотів, — широко усміхнувшись, пояснив Йоссар’янові Жлобс і з насолодою пихнув сигарою. — А зараз я вже спакував манатки й чекаю відправки додому. Рівно шість десятків. Я своє відлітав.

— Даремно радієш, — одказав Йоссар’ян. — Не сьогодні-завтра він знову підійме норму.

— Може, на цей раз і не підійме.

— Не був би то полковник Пескарт, — зауважив Йоссар’ян. — Слухай, що це з тобою, хай тобі грець? Запитай-но в Голодного Джо, скільки разів він уже сидів на своїх валізах!

— Поживемо — побачимо, — стояв на своєму Жлобс. — Треба бути справжнім психом, щоб устрявати в таку справу, коли вже своє відлітав. — Він щиглем струсив попіл із сигари. — Послухай розумної поради, друзяко: відлітай і ти своє, а там буде видно.

Йоссар’ян насилу стримався, щоб не плюнути йому межи очі.

— Я навряд чи дотягну до шістдесяти вильотів, — помовчавши, глухо й безрадісно мовив він. — Ходять чутки, що Пескарт ізнову висунув нас у добровольці на бомбардування Болоньї.

— Це поки що тільки чутки, — пихато проголосив Жлобс. — Я б не радив тобі вірити всіляким чуткам.

— Залиш свої поради при собі.

— Поговори з Весслом, — порадив Йоссар’янові Жлобс. — Минулого тижня він знову купався в морі — збили його, як повертався з повторного бомбардування Авіньйона. Може, тепер уже він з відчаю ладен буде вбити полковника Пескарта?

— Вессл не такий розумний, щоб впадати в відчай.

Зовсім недавно, коли Йоссар’ян лежав у шпиталі, Вессла знову підбили, і він так ніжно й бережно посадив свого покаліченого літака на круті перекати прозоро-блакитних хвиль неподалік од Марселя, що ніхто з шести членів екіпажу навіть гулі собі не набив. І передній, і задній аварійні люки встигли відкрити заздалегідь, і, поки зеленувато-біла від піни вода з шаленим клекотом поволі поглинала машину, люди вибрались назовні; на шиях у них, мов нікчемні ганчірки, безпорадно теліпались оранжеві рятувальні жилети, які так і не надулися. А не надулись вони тому, що Майло повитягував з надувних камер спаровані балончики з двоокисом вуглецю, конче потрібним йому для приготування газованої води до полуничного та ананасового морозива. Морозиво з газованою водою він подавав на десерт у офіцерських їдальнях, а замість балончиків прикріпив до жилетів віддруковані на гектографі записочки: «Добробут синдикату „М. і М.“ — це добробут Вітчизни». Вессл останнім виринув, коли літак уже сховався під хвилями.

— Коли б ви тільки глянули на нього! — розповідав Йоссар’янові, заходячись од реготу, сержант Туз. — Ото була сміхота! Клянуся, ви зроду не бачили нічого подібного! Жоден з рятувальних жилетів не надувся, бо Майло поцупив балончики для тієї газировки, яку ви, гади, жлуктите у вашій офіцерській їдальні. Та виявилося, що не такий страшний чорт, як його малюють. Із нас тільки один не вміє плавати, тож ми, коли вигулькнули з машини й видряпались на фюзеляж, передовсім посадовили того хлопчину на аварійний пліт, якого Вессл підтяг за шворку до літака. Їй-богу, цей пришелепуватий недомірок Вессл у таких справах мастак. А другий наш пліт одірвало й понесло вітром, так що довелося всім шістьом умощуватись на одному. І весь час кого-небудь змивало з плота, хоча ми так тулились один до одного, що далі нікуди. Одне слово, і сміх, і гріх. Секунди через три після того, як ми відпливли від літака, він затонув остаточно, і ми зосталися в морі самі-самісінькі. Ну, відразу ж заходились відкручувати ковпачки на рятувальних жилетах: нам кортіло з’ясувати, що ж там у них зіпсувалося. Ось тут ми й побачили ті кляті Майлові писульки, в яких він повідомляв, буцімто все, що добре для нього, добре і для кожного з нас. Ох і мерзотник! Ото вже ми його проклинали, лаяли, собаку, на чім світ стоїть, усі, як один, — крім вашого дружка Вессла. А той лиш хихикає собі під ніс. — Мовляв, як на нього, то й справді все, що добре для Майла, виявляється, добре для всіх нас.

Чорт забирай! Бачили б ви його! Сидить, нечиста сила, на бортику плота, немов капітан корабля, а ми всі дивимось йому в рот, чекаємо розпоряджень, що ж робити далі. А він лиш ляскає себе по стегнах, наче замерз, і примовляє: «Тепер усе в порядку, хлопці, тепер усе в порядку». І весь час хихоче, як навіжений. Потім знову своєї: «Ну, тепер усе в порядку», — далі хихоче. А ми лиш вилупили на нього очі, як на дурника, і добре, що дивимося на нього, а не на воду, а то була б нам амба, бо хвиля і так то накриває нас із головою, то змиває кількох одразу ж у море. Не встигнеш видертись назад на пліт, як на тобі — нова хвиля, і ти знову в воді. Так що можете бути певні: сміху було, хоч відбавляй. Ми тільки й знали, що шубовсть у море, а потім знову на пліт. А хлопчина, котрий не вміє плавати, то він лежав у нас посеред плоту, бідолаха, мало не захлинувся, бо води на плоту було аж по кісточки, і вона йому весь час хлись-хлись прямо в пику. Не приведи господи!

Далі ваш Вессл заходився відкривати на плоту всілякі тайнички з припасами, отоді й пішла сміхота! Спочатку він роздобув коробку з шоколадом і роздав кожному по плитці. І от ми, значиться, сидимо і обжираємось мокрим солоним шоколадом, а хвиля, як і перше, то одного, то другого у море — хлюп! Потім він знайшов кілька