Жюль Верн - 20 000 льє під водою

загине разом зі мною. Ця робота з додатком — моєю біографією — зберігатиметься у невеличкому апараті, водонепроникному і такому, що не тоне. Той, хто останнім залишиться живим на «Наутилусі», кине цей апарат у море, віддасть його на милість і волю хвиль.

Я не вірив своїм вухам: ця людина відкриє світу своє ім'я! Невже настане такий час, коли людство дізнається про «Наутилуса»? За хвилину його слова приголомшили мене. Але зараз треба було вирішувати нагальну проблему.

— Капітане, — сказав я, — не можу не схвалювати вашого наміру відкрити свою таємницю. Просто неприпустимо, щоб плоди ваших наукових досліджень були втрачені. Однак мені здається, що спосіб, у який ви вирішили передати їх людству, не найнадійніший. Хто зна, куди вітри занесуть цей апарат, у чиї руки він потрапить? Раджу вам подбати про це краще. Можливо, ви самі або хтось із тих, кому ви довіряєте…

— Ні, — рішуче заперечив капітан Немо.

— Тоді я і мої друзі могли б взяти ваш рукопис на зберігання, і якщо ви повернете нам свободу…

— Свободу? — запитав капітан Немо, підводячись.

— Так, саме про це я прийшов з вами поговорити. Ось уже минає сьомий місяць, як ми перебуваємо на вашому кораблі. А сьогодні я запитую вас від імені моїх друзів і від себе особисто: ви маєте намір тримати нас тут вічно?

— За ці сім місяців, пане Аронаксе, — відповів капітан Немо, — нічого не змінилося, і моя відповідь така сама, як була тоді: «Той, хто ступив на борт „Наутилуса“, не залишить його ніколи».

— Це рабство.

— Називайте, як хочете.

— Але раб зберігає за собою право виборювати свободу! А це така мета, що заради неї поневолена людина не погребує ніякими діями!

— Я не заперечую такого вашого права. Я ж і гадки не мав зобов'язувати вас якимись клятвами.

Капітан Немо, схрестивши руки на грудях, подивився на мене.

— Капітане, — звернувся я до нього, — ця тема неприємна для нас обох. Але оскільки ми про це заговорили, то треба закрити її раз і назавжди. Я нагадую вам, що йдеться не лише про мене. Для мене наукова робота у природному середовищі слугує моральною підтримкою, великою розрадою, це пристрасть, яка затьмарює усе інше і допомагає мені забути все земне. Я, як і ви, можу жити, ніким не знаний, не підтримуючи жодних зв'язків, зберігаючи у серці надію, що колись якийсь гіпотетичний апарат, відданий на волю вітрів і хвиль, донесе до людства результати моїх кропітких досліджень. Одне слово, я зміг би жити життям, запропонованим вами, слідувати за вами усюди, і не без задоволення, бо ця роль для мене зрозуміла і прийнятна. Однак ваше життя — це не лише наукові дослідження, і цей другий його бік для мене є таємницею, до якої ні я, ні мої друзі не маємо стосунку. Ми переймаємося всім, що робите ви, але лише тим, що нам зрозуміле. Ми переживаємо разом із вами втрату ваших товаришів і розділяємо вашу скорботу. Ми захоплюємося вашим витвором — «Наутилусом», віддаємо належне вашому розуму, таланту, мужності, силі духу. Разом із тим ми відчуваємо себе абсолютно непричетними до ваших справ, навіть відстороненими від них. Таке становище неприйнятне навіть для мене, а що вже казати про Неда Ленда. Кожна людина заслуговує на те, аби з нею рахувалися, хоча б тому що вона людина. Чи ви коли-небудь замислювалися, на що здатен чоловік, такий свободолюбний, як наш канадець, якщо у нього забрали право на свободу? Якими методами він може спробувати вибороти собі це право? Я замовк, і капітан Немо підвівся.

— Мені байдуже до того, що може втнути Нед Ленд, пане професоре! Не я його шукав! І тримаю його на своєму кораблі не заради власної втіхи! А щодо вас, пане Аронаксе, то я зрозумів: ви належите до тих людей, які здатні сприймати все, навіть мову мовчання. Ви мені імпонуєте. Більше я нічого не скажу. Прошу вас, нехай це буде остання розмова на тему вашої свободи. Я не дам її нікому з вас.

Я вийшов. Довелося розповісти про цю розмову своїм приятелям. І оскільки нічого втішного вони не почули, наше становище з того дня стало дуже напруженим.

— Тепер ми хоча б переконалися на всі сто відсотків, що на ласку цієї людини не варто сподіватися, — сказав Нед Ленд і додав: — Човен підходить до Лонг-Айленда. Ми втечемо за будь-яких погодних умов.

Однак небо ставало дедалі грізнішим. Усе віщувало ураган. Перисті хмари на небокраї перетворювалися на купчасті. Нижче швидко пропливали темні хмари. Море почало вирувати великими довгими валами. Кудись поділися усі птахи, окрім буревісників. Показники барометра помітно падали, вказуючи на сильне скупчення пари в повітрі. Точність приладу порушилася під дією електрики, якою була насичена атмосфера. Насувалася боротьба стихій.

Буря розпочалася 18 травня, якраз тоді, коли «Наутилус» порівнявся з Лонг-Айлендом, за декілька миль до морських каналів Нью-Йорка. Я маю можливість описати цю боротьбу стихій завдяки тому, що капітанові Немо через якийсь непояснимий каприз заманулось помірятися силою з бурею на поверхні моря.

Дув південно-західний вітер, спершу дуже свіжий, зі швидкістю п'ятнадцять метрів за секунду, але пізніше, до третьої години його швидкість зросла до двадцяти п'яти метрів за секунду. Одне слово, розгулявся шторм.

Витримуючи пориви страшенного вітру, капітан Немо непохитно стояв на палубі. Він прив'язав себе у поясі до палуби, щоб його не змили жахливі хвилі. Я також вийшов на палубу і так само, як він, прив'язався. Я був у захваті від бурі і від цієї людини, що вийшла на двобій зі скаженою стихією.

Великі хмари проносилися над самим морем, змішуючись із вируючими хвилями; я більше не бачив тих мілких проміжних валів, які утворюються у провалах між високими валами, — нічого, крім довгих чорних хвиль, таких суцільних, що навіть їхні гребені не дробилися. Хвилі ставали усе вищими і зіштовхувалися одна з одною. «Наутилус» то лягав на бік, то жахливо перехилявся у кільовій хитавиці.

Десь о п'ятій годині розпочалася злива, яка, проте, не змогла хоча б трохи вгамувати ані вітер, ані хвилі. Ураган мчав зі швидкістю сорок п'ять метрів за секунду, або ж сорок льє за годину. Досягаючи такої сили на суходолі, він руйнує будинки, рве залізні ґрати і зсуває з місця двадцятичотирьохфунтову зброю. Але разом із тим навіть за таких обставин «Наутилус» відповідав характеристиці одного інженера: «Не існує такого добре сконструйованого судна, яке б не могло протистояти морю». «Наутилус» не був скелею, яку могли б розбити хвилі, — він був