Єжи Едігей - Зарубіжний детектив

дозволити їздити на машині вартістю у півмільйона злотих. Я вирішив не чекати, коли вони призвичаються.

— Де і кому ви продали машину?

— Якомусь Павлу Вигановському, у Познані. Студенту.

— За скільки?

— За двісті дев’яносто тисяч злотих. І всі витрати він оплатив. Адже ви знаєте, капітане, машина була не нова — більше ста тисяч кілометрів на лічильнику. Та ще побита. За нову я б узяв удвоє більше.

— Ви знали цього Павла Вигановського?

— Побачив уперше на ринку.

— А чому не зняли машину з обліку?

— Покупець попросив ще на рік залишити за мною.

— Адже ви знали, що порушуєте правила. Машина мала бути перереєстрована протягом двох тижнів після продажу.

— Так-то воно так, але, вже коли трапився хороший покупець, що мені залишалось робити? Та й угоду ми оформили офіційно. А що сталося? Він когось задавив?

— Ні, сам загинув.

— Невже? — здивувався і злякався Буковський. — Нещасливий випадок?

— Ні, убивство. І ми шукаємо злочинців.

— У всякому разі, це не я.

— Вас ніхто й не підозрює. Скажіть, Вигановський не говорив вам, чому він не хоче зареєструвати машину на своє прізвище?

— Говорив. Він виграв у лотерею кілька тисяч злотих і не хотів, щоб його сімейка про це дізналась, — обдерли б його як липку. А коли б вони дізнались, що він купив дорогу імпортну машину, виграшу йому сховати не вдалось би.

— Повинен вас засмутити, пане Буковський. Студент не виграв у лотерею, гроші — результат бандитського нападу. Вам доведеться повернути двісті дев’яносто тисяч.

— Але ж він був студентом! Я на власні очі бачив його студентський квиток. Студент Познанського політехнічного інституту.

— Студентом він то був, але це не завадило йому стати бандитом, — посміхнувся Качановський. — Дві професії, так би мовити. І до того ж брехун першорядний.

— Ну що ж, якщо власті наказують, гроші поверну. Але в такому разі я повинен отримати машину назад. Правда, пане майор? Адже вона зареєстрована на моє прізвище. Я ось недавно навіть податок сплатив і страховку.

— Про машину і гроші ви поговорите з прокурором, тут ми некомпетентні. Поки машина залишиться у костінському відділенні міліції. Ми повинні її ще оглянути, може, виявимо сліди злочинців.

— Тоді опечатайте машину, я поставлю її в своєму гаражі. Навіщо їй стояти під відкритим небом? У ваших гаражах навіть місця для неї не знайдеться.

— Я не проти, — сказав Добжинський, — але тут вирішувати капітану.

— Ми про це ще поговоримо, громадянине Буковський. Після огляду машини. А поки можете бути вільні. Прошу вибачення за дії моїх підлеглих.

— Пусте! Адже я розумію — убивство!

— Зайдіть завтра. З собою візьміть договір про купівлю-продаж. Ми повинні скласти протокол.

Коли господар майстерні пішов, Добжинський сказав:

— І нам також тут робити нічого, повертаємось до Познані. Через цих двох лобуряк скільки людей було піднято на ноги! Оце я б їх залюбки потримав під арештом, та нічого не вдієш — закон! Тільки не забудьте зняти у них відбитки пальців. Пришліть мені протокол допиту, капітане. До побачення.

На цей раз шлях на Познань йшов по прямій. Летіли вони високо. Березневе сонце де-не-де пробивалось крізь хмари, заливаючи яскравим світлом чудову познанську землю.

Розділ одинадцятий

А МОЖЕ, ДІВЧИНА?

Майор Качановський залишився у Познані ще на день: необхідно було оформити відрядження, в яке так раптово уклинилась гонитва за «вбивцями». Як і припускали обидва офіцери, в машині марки «БМВ» було виявлено безліч відбитків пальців: Буковського й робітників його майстерні, Павла Вигановського й двох щасливців, які знайшли його машину, — Вацлава Малковського і Богуслава Пайдека. І більше ніяких. Убивці були обережні, вони діяли в рукавичках.

При огляді машини звернула на себе увагу цікава деталь. Хоча «БМВ» був забезпечений дуже складним пристроєм, що блокував кермо, з яким польські викрадачі автомашин ні за що не справились би, в систему запалювання за приладною дошкою був приладнаний вимикач, тому ток з індукційної котушки йшов у тумблер не прямо, а через особливий проводок. Лише після його увімкнення можна було завести машину.

Колишній господар машини Станіслав Буковський був цілком певний, що раніше такого пристрою в машині не було. Значить, його поставив Павел Вигановський. Діаметр шурупів, на яких кріпився вимикач, і відстань між ними були такими самими, як і за приладною дошкою вишневого «фіата». Це стало ще одним, хай побічним, доказом, що саме Павел Вигановський був тим зловмисником, який вмонтував у «фіат» пристрій, завдяки чому злочинцям удалось викрасти машину із зарплатою робітників заводу точних приладів у Надажині. Видно, Вигановському шкода було викидати вимикача, і він приладнав його на недавно придбану машину. Ця маленька штучка стала вирішальним доказом його вини і, якби він був живий, забезпечила б йому довгі роки тюремного ув’язнення…

Суперечливі почуття охоплювали майора Качановського, коли він повертався до Варшави. Насамперед почуття образи, що запізнився, — подумати тільки, усього на двадцять чотири години! Заарештуй вони Павла Вигановського — і злочин, вважай, розкрито. Студент напевне видав би своїх спільників, щоб пом’якшити покарання. І разом з тим Качановський розумів, що попри все їм чогось удалось добитися. Не дуже багато, але все-таки. Один із злочинців виявлений. Знайдена й частина викраденої суми — майже шістсот тисяч (вже наступного дня Буковський повернув двісті дев’яносто тисяч, отриманих за машину). Отож перший крок зроблено.

Тепер, коли розкрились нові факти, прокурор Бочковський, ясна річ, поновить справу. Не сумнівався він і в тому, що доведе її до завершення. А почне з того, що роз шукає решту грошей з «належної» Вигановському суми.

Радість майора цілком розділяв полковник Немирох, який сердечно зустрів свого друга. А ще поверненню майора зраділа одна дівчина і навіть словом не обмовилась, що не завадило б подарувати їй хоча б квіточку. А сам майор, звичайно ж, не здогадався — голова його була як макітра.

Насамперед провели ретельний обшук у будинку Яніни Вигановської. Грошей там не знайшли, зате в дальньому кутку на горищі виявили перев’язаний шнурком пакет із сірого паперу. Маленька ручна дрель, свердла і майже три метри тонкого проводу. Саме такого, що його використовують в електропроводці автомобілів марки «фіат». Тут же був і запасний вимикач.

Отже, якщо у майора ще залишалися якісь сумніви в тому, яка роль відводилась Павлу Вигановському в бандитській зграї, то тепер вони остаточно розвіялись.

Стосовно грошей, то майор й не надіявся відшукати їх у маленькому будинку під Надажином. Відверто кажучи, навіть знайдена там дрель здивувала його. Такий спритний хлоп — і така непростима помилка? Невже він розраховував, що міліція не зуміє