Жан Батист Мольєр - Комедії

Арган. Скажіть мені, брате, а чому я господар у моїй родині і можу робити все, чого б не схотів?

Беральд. Звичайно, це ваша дружина дає вам такі милі поради, щоб позбутися таким чином обох ваших дочок, і я не маю сумніву, що з почуття милосердя вона була б у захваті, коли б вони обидві зробилися добрими черницями.

Арган. Ага-а, он воно що! За мою бідну дружину взялися! Вона — найперша причина всього лиха! Всі проти неї!

Беральд. Ну, гаразд, брате, облишмо її. Я згоден, що ця жінка сповнена найкращих намірів щодо вашої родини і зовсім безкорислива, згоден, що ця жінка оточує вас найніжнішою увагою, а дітей ваших так любить і така до них добра, що аж не віриться, — все це цілком справедливо. Не будемо про неї говорити й вернімося до вашої дочки. З яких саме міркувань, брате мій, хочете ви віддати її за сина лікаря?

Арган. Аз тих міркувань, брате, що хочу придбати собі такого зятя, який мені потрібний.

Беральд. Але ж вашій дочці він зовсім не потрібний, брате мій; для неї саме нагодилася партія далеко більш підходяща.

Арган. Дуже можливо; проте моя партія, брате, більш підходяща для мене.

Беральд. Та кому ж має підходити той чоловік, що за нього вона віддається, для кого ж він, брате, — для неї чи для вас?

Арган. Він і для неї, і для мене, брате. Я хочу мати в моїй родині таких людей, які мені потрібні.

Беральд. Виходить, коли б ваша маленька дочка була дорослою, то ви віддали б її за аптекаря?

Арган. А чому б то й ні?

Беральд. Чи вам ото не набридли ще він ваші лікарі та аптекарі?.. Та коли ж ви нарешті перестанете вважати себе за хворого наперекір людям і природі?

Apган. Що ви хочете цим сказати, брате?

Беральд. Хочу сказати, брате, що я не знаю людини, яка була б менше хвора, ніж ви, і що я сам хотів би мати таке здоров’я, як ваше. Та ви ж здоровісінькі! А що в вашому організмові все як слід, доводить ще й те, що, незважаючи на ваші зусилля, й турботи, ви все ще не зруйнували дощенту вашої здорової натури і не здохли від різних ліків, якими вас так ретельно напихають.

Арган. А чи знаєте ви, брате, що мене тільки це й підтримує? Добродій Пургон каже, що без його дбайливого догляду я й трьох днів не прожив би.

Беральд. Глядіть, його догляд і турботи відправлять вас зрештою на той світ.

Арган. Поговорімо, брате, серйозно. Виходить, ви зовсім не вірите в медицину?

Беральд. Ні, брате, і не бачу потреби вірити в неї, щоб бути здоровим.

Арган. Як! Ви не вірите в істину, утверджену століттями, в істину, що її завжди шанував цілий світ?

Беральд. Не тільки не вірю в неї, але й вважаю, — це між нами, звичайно, — вважаю її за найбільше людське безумство; і якщо подивитися на речі з філософської точки зору, то, на мою думку, немає нічого безглуздішого, ніж це шахрайство, немає нічого кумеднішого, ніж така людина, що має претензію лікувати іншу.

Арган. А чому ж ви, брате, не хочете припустити, щоб одна людина могла вилікувати іншу?

Беральд. А тому, брате, що пружини нашого механізму — це поки що таємниця, в якій люди анічогісінько не тямлять: природа наклала нам на очі пов’язки надто щільно, щоб можна було крізь них щось роздивитися.

Арган. То, на вашу думку, лікарі нічого не знають?

Беральд. Навпаки, брате, вони знають силу гуманітарних наук, уміють чудово розмовляти латиною, вміють називати всі хвороби по-грецькому, визначати їх та кваліфікувати; але щодо того, щоб їх лікувати, — от саме цього вони й не вміють.

Арган. А все ж треба погодитись, що на цій справі лікарі знаються краще за інших.

Беральд. Вони знають, брате мій, тільки те, що я вам сказав, а цим небагато вилікуєш. Уся перевага їхньої науки полягає у пишномовній нісенітниці, у вченому базіканні, яке видає нам слова за діло і обіцянки за справжню допомогу.

Арган. Але ж кінець кінцем, брате, є люди не менш розумні й досвідчені, ніж ви, а проте ми бачимо, що, занедужавши, всі вони звертаються до лікарів.

Беральд. Це лише доводить людську слабість, а зовсім не серйозне, значення медицини.

Арган. Та не може ж того бути, щоб лікарі не вірили в серйозність своєї науки, коли вони користуються з неї для себе.

Беральд. Так, це через те, що багато з них помиляються, як і більшість людей, і з тієї загальної помилки мають для себе зиск, а інші хоч і, мають зиск, але самі не помиляються. Ваш добродій Пургон, наприклад, робить усе з щирим серцем: це лікар від голови до п’ят; це людина, що вірить у свої правила більше, ніж у всі математичні істини, і вважає за злочин кожну спробу в них розібратися; він не вбачає в медицині нічого неясного, нічого сумнівного, нічого складного; з запалом упередженого переконання, з непохитною твердою вірою, з грубою прямотою здорового розуму приписує він. на всі боки свої проносні та кровопускання і нічогісінько не бере до уваги. На нього не можна навіть гніватися за все те, що він може зробити з людиною. Щиро бажаючи вам добра, він може загнати вас на той світ і занапастить вас точнісінько так, як занапастив би свою жінку, своїх дітей, навіть і себе самого, коли б виникла у тому потреба.

Арган. Ну, брате мій, ви давно вже почали на нього зуби гострити. Але вернімося до нашої справи. Що ж маємо робити, коли людина заслабне?

Беральд. Нічого, брате.

Арган. Нічого?

Беральд. Нічого. Треба тільки залишатися спокійним. Природа, якщо їй не заважати, сама поступово все впорядкує. То лише наш неспокій та тривога, наше нетерпіння псують усе чисто; і майже всі люди вмирають від лікування, а не від хвороби.

Арган. Але ж треба погодитися з тим, брате, що природі можна певними засобами подати допомогу.

Беральд. Боже мій! Брате, та все це — чистісінькі фантазії, ми любимо ними себе потішати. За всіх часів люди вигадували собі щось втішне, і ми в це віримо, бо воно нам приємне і всім нам хочеться, щоб воно було правдою. Коли лікар обіцяє допомогти вашому організмові, полегшити йому роботу, звільнити його від того, що йому «шкідливе,