Ден Сіммонс - Гіперіон, Ден Сіммонс

стернове лоззя бразолійного кольору, яке ще довго тягнулося в кільватері. Вихідний портал знаходився лише у п’ятнадцятьох метрах нижче по сходах, але я одразу помітила, що Косичка дременув головною доріжкою у протилежну сторону, до гурту хиж і кіосків на березі острова.

Це було єдине місце, якраз посеред Екскурсійного маршруту, де тамплієри дозволили звести людські споруди, в яких утомлені пішоходи могли би перепочити, освіжитися та прикупити сувенірів на користь Братства тамплієрів. Продовжуючи тремтіти в мокрій як хлющ одежі, на якій розтанув сніг, я підтюпцем пострибала вниз по широких сходах. Навіщо Косичці здалися ті люди, що там тлумилися?

Але варто було мені побачити яскраві килимки, розкладені для вибору на прокат, і я одразу все збагнула. Килими-літуни заборонено в більшості світів Мережі, але на Мауї-Заповітній вони все ще традиційно побутували через легенду про Сірі. Менші двох метрів завдовжки і метр завширшки, стародавні забавлянки-цяцянки чекали туристів на прогулянки понад океаном і назад на плавучий острів. Якщо Косичка добіжить хоч до якого з них… Я рвонула в повноцінний спринт і перейняла лузійця за пару метрів від майданчика з килимками, кинувшись йому в ноги. Ми покотилися пляжем, розлякавши крикливих подорожувальників.

Мій батько вчив мене однієї речі, якою будь-яка дитина нехтує в мить небезпеки: великий добродій завжди дасть прочуханки маленькому добродію. Наші сили в цій ситуації були практично рівні. Косичка викрутився, скочив на ноги і, розчепіривши пальці та розвівши руки, став у позу східного одноборця. Ну, от тепер ми й побачимо, хто з добродіїв візьме гору над іншим.

Першим випало бити Косичці, який вдав, що нібито цілить у мене впрост лівою рукою з прямими пальцями, а натомість загилив ногою по корпусу в бік. Я ухилилася, але повний контакт припав на ліве плече, від чого заніміла вся рука.

Косичка відстрибнув. Я наступала. Він замахнувся правим кулаком. Я заблокувала удар. Шмагнув ребром лівої. Відбилася правим передпліччям. Косичка знову відскочив назад, крутнувся на місці і спробував із розвороту зацідити по мені ногою. Я гойднулася в сторону, зловила його ступню і повалила в пісок.

Косичка скочив на ноги. Я його знову повалила коротким лівим хуком. Він відкотився вбік і ще раз зіпнувся на коліна, миттю одержав копняка по лівому вуху, добрячого, але не розрахованого на те, щоб чоловіка вирубило.

І вже за секунду до мене дійшло, що я переоцінила силу свого удару, коли він скористався моєю необачністю та спробував чотирма пальцями пробити мені груди в області серця. Натомість поставив мені синця на кількох шарах м’язів трохи нижче і з правого боку. Тоді я чимдуж гупнула його кулаком по зубах, він заюшився кров’ю, покотився до води і завмер. Позаду люди бігли до порталу, гукаючи до інших, щоби хтось викликав правоохоронців.

Я підчепила гаданого кілера Джонні за косу, потягла його в прибій і вмочувала у воду, поки він не прийшов до тями. Перегорнула його на спину і трохи підняла за барки драної та заляпаної сорочини. У нас лишалася хвилина чи дві до чийого-небудь прибуття.

Косичка прикипів до мене скляним поглядом. Я його труснула і нахилилася понижче:

— Послухай, друже, — шепотіла я, — розмова буде коротка і відверта. Почнемо з того, хто ти і навіщо переслідуєш чоловіка, за яким сьогодні стежив?

Посилення струму я відчула ще до того, як побачила блакитне світіння. Я вилаялася і випустила лузійця з рук. Усе тіло Косички нібито враз убралося в електричний ореол. Я відскочила назад, але моє волосся вже стало сторчма, а комлог розривався від нагальних застережних сигналів. Косичка роззявив рота, намагаючись закричати, і стало видно, що зсередини він також повністю горить голубим огнем, наче в голофільмі з поганими спецефектами. Тканина його одягу зашипіла, почорніла та спалахнула. Нижче грудей проявилися сині плями, так ніби плавилася старожитня кіноплівка. Плями росли, зливалися і повзли тілом далі. Я зазирнула в порожнечу між ребрами і побачила, як у голубому полум’ї тануть органи. Чоловік іще раз вереснув, цього разу вголос — зуби й очі лузійця глитав синій огонь.

Я відступила на ще один крок.

Тепер Косичка горів жовтогарячим та червоним полум’ям, у якому потонуло синє сяйво. Його плоть рвалася назовні, ніби зайнялися самі кістки. За якусь хвилину чоловік перетворився на курну карикатуру з обвугленого м’яса. Тулуб скорчився до стародавньої пози карлика-боксера, в якій завжди застигали всі жертви вогню. Я роззирнулася, прикриваючи рот рукою та вивчаючи обличчя нечисленних спостерігачів. Раптом хтось із них був причетний до цього? У відповідь на мене дивилися широко розплющені перелякані очі. А тим часом високо вгорі з телепорту роз’явилися сірі однострої охорони.

Прокляття. Я покрутила головою по сторонах. Угорі, напинаючись під вітром, лопотіли парусні крони дерев. Поміж тропічної флори пурхало стобарвне летюче павутиння, прекрасне навіть за денного світла. На блакитних хвилях грало сонячне проміння. Шлях до обох порталів було заблоковано. Старший групи охоронців дістав зброю.

Біля першого килима-літуна я опинилася в три стрибки, намагаючись на бігу згадати, які нитки треба було задіяти, коли я ним уперше ширяла в повітрі два десятиліття тому. Я відчайдушно натискала різні комбінації.

Килимок вирівнявся та напружився і піднявся на десять сантиметрів над землею. Тепер, коли охоронці добігли до людей, я вже могла розчути їхні крики. Якась жінка з Малого Ренесанса в незугарній сукні тицьнула в мій бік. Я зіскочила з килимка, згребла в оберемок усі інші сім килимків і знову вмостилася на своєму. Заледве намацавши під купою рогожі потрібний візерунок, я дала команду «вперед» і різко зіпнулася в повітря, мало не звалившись у воду.

Віддалення п’ятдесят метрів, висота — тридцять. Я поскидала решту килимків у воду і зробила поворот, аби подивитися, що коїться на березі. Біля обгорілих решток згуртувалися сірі однострої. Ще один махнув у моєму напрямку сірим жезлом.

Тонкі голочки болю зашпорами зайшли в руку, плечі й шию. Повіки опустилися, і я мало не зісковзнула з килимка вправо. Я схопилася за дальній його край лівою рукою, а задубілими пальцями правої набрала код підйому. Поки ми набирали висоту, я пошаруділа по правому рукаві — напульсник був порожній, я загубила травмат.

Ще за хвилину я випросталася, струшуючи останні сліди ефекту аудіотравматичного променя, хоча пальці й досі горіли вогнем і розколювалася голова. Плавучий острів лишився далеко позаду і зморщувався з кожною миттю лету. Століття тому ці острови випасали зграї дельфінів, яких сюди завезли під час Гіджри, але під час умиротворення планети Гегемонією, що тут змагалася з Повстанням Сірі, більшість