Лі Бардуго - Дев'ятий дім, Лі Бардуго

Піднявшись сходами, Алекс захекалася й відчула запаморочення, однак це не завадило їй знітитися, відчинивши двері й пустивши гостей до Халупки. Подумки вона була занадто далеко звідти, щоб збагнути, наскільки далеко зайшов гармидер. Покинуті ковдри скрутилися на дивані копицею, і по всіх усюдах були брудні тарілки й контейнери із зіпсованою їжею. Тепер, подихавши свіжим повітрям, вона відчула, що кімната смердить, наче перехрестя між болотом і лікарняною палатою.

— Вибачте, — перепросила Алекс. — Це були... Я не мала сили для прибирання.

Мерсі взялася відчиняти вікна, а Міра заходилася збирати сміття.

— Не роби цього, — попросила Стерн, палаючи від сорому.

— Я не знаю, що ще робити, — пояснила Міра. — Сядь і дозволь мені допомогти. У тебе такий вигляд, наче ти ось-ось упадеш. Де кухня?

— Ліворуч, — озвалася Алекс, відправляючи маму на тісну крихітну кухоньку, де панував такий самий безлад, як у кімнаті, якщо не гірший.

— Чиє це помешкання? — поцікавилася Міра, знімаючи пальто.

— Дарлінґтонове, — відповіла Алекс. Почасти це було правдою. Дівчина стишила голос: — Як ти дізналася, де я?

Мерсі схвильовано посовалася.

— Я, ну... кілька разів простежила за тобою.

— Що?

— Ти була дуже загадкова, розумієш? А я переймалася через тебе. Ти, між іншим, маєш жахливий вигляд.

— Ну, я й почувалася жахливо.

— Де ти була? Ми мало не до сказу через тебе тривожилися. Не знали, може, ти зникла безвісти чи щось таке.

— Тож ти зателефонувала моїй мамі?

Мерсі підвела руки.

— І не мрій, що я шкодуватиму. Сподіваюся, що ти, якщо я зникну, шукатимеш мене.

Алекс насупилася, але подруга лише тицьнула її пальцем у плече.

— Ти врятувала мене. Я врятувала тебе. Ось так це й працює.

— Тут є смітник? — гукнула з кухні Міра.

Алекс зітхнула:

— Під мийкою.

Можливо, добрі речі нічим не відрізняються від поганих. Іноді ти просто дозволяєш їм статися.

Мерсі з Мірою виявилися навдивовижу ефективною командою. Вони винесли сміття, відправили Алекс у душ і записали на прийом до університетського медпункту, щоб отримати курс антибіотиків, хай навіть вона так і не погодилася показати їм рану. Сказала, що підхопила якийсь грип чи вірус. Вони змусили її помитися та вдягнути чистий спортивний костюм, а потім Міра пішла до невеличкої крамнички з делікатесами, звідки повернулася із супом і «Ґейтрейд». Відтак вийшла знову, коли Алекс сказала, що мусить викинути черевики.

— Смола, — пояснила вона. — Вони зіпсовані.

«Смола чи бризки крові. Невелика різниця».

Міра повернулася за годину з парою черевиків, парою джинсів, двома єльськими футболками й набором шльопанців для душу, яких Алекс не потребувала та за які однаково подякувала.

— Я принесла тобі ще й сукеночку.

— Я не ношу сукні.

— А могла б.

Вони всілися перед каміном з горнятками чаю і розчинного какао. Алекс, на жаль, з’їла все куплене Доус маршмелоу для гурманів. На вулиці було недостатньо холодно, щоб розпалювати вогонь, але в променях надвечірнього світла кімната здавалася затишною і безпечною.

— На скільки ти приїхала? — поцікавилася Алекс. Слова пролунали дещо невдячно, хоча дівчина цього не хотіла.

— Полечу завтра вранці першим рейсом, — озвалася Міра.

— Не можеш залишитися на довше?

Алекс достеменно не знала, чи хоче цього. Та коли мама засяяла від щастя, почувши це запитання, дівчина зраділа, що вдалася до такого жесту.

— Я хотіла б. Але в понеділок на роботу.

Стерн здогадалася, що зараз, мабуть, вихідні. Зачаївшись у Халупці вона лише раз перевірила електронну пошту й не відповіла на жодне з повідомлень Сендоу. Вона розрядила телефон. Уперше замислилася, чи товариства й далі збираються, коли за ними не наглядає Лета. Можливо, після нападу в «Іль-Бастоне» їхню діяльність призупинили. Алекс цим не надто переймалася. А переймалася тим, чи може мама дозволити собі купити останньої хвилини квиток на рейс в інший бік країни. Пожалкувала, що не вимагала в Лети не лише підвищених оцінок, а й трохи грошей.

Мерсі принесла конспекти за минулі три тижні, які Стерн пропустила, і вже розпиналася про план інтенсиву перед іспитами. Алекс кивала, та хіба це мало якийсь сенс? Про все було домовлено. Сендоу пообіцяв, що сам простежить, щоб Алекс перевели далі, а навіть якщо він цього не зробить, вона знала, що не матиме снаги наздоганяти. Утім, можна прикинутися. Заради Мерсі й мами.

Вони з’їли пізню вечерю, а потім повільно прогулялись до Старого кампусу. Алекс показала мамі подвір’я Вандербільту та їхню спільну кімнату, свою мапу Каліфорнії та репродукцію Лейтонового «Полум’яного червня», побачивши яку, Дарлінґтон закотив очі. Вона дозволила Мірі поворкотіти над альбомом, за який іноді змушувала себе братися про людське око, але зізналася, що небагато малювала чи робила ескізів.

Коли Міра взяла пучечок шавлії та заходилася обкурювати спільну кімнату, Алекс від сорому щосили намагалася не провалитися крізь землю. Однак вона з подивом помітила, як приємно знову опинитися в гуртожитку, побачити притулений до стінки каміна велик Лорін, закиданий коробками від «Поп-Тартс» тостер. Здавалося, наче вона повернулася додому.

Коли Мірі час було повертатися до готелю, Алекс вийшла з нею на вулицю, намагаючись приховати зусилля, що їх вимагають від неї кілька сходинок.

— Я не запитала, що сталося, і не збираюся, — сказала Міра, закручуючи навколо шиї блискучий шалик.

— Дякую.

— Я не роблю цього не через тебе. А тому, що боягузка. Якщо ти кажеш мені, що чиста, я хочу тобі вірити.

Алекс не знала, що на це відповісти.

— Гадаю, у мене намалювалася певна робота на літо. Але це означає, що я не приїду додому.

Міра подивилася на свої черевики, зроблені вручну шкіряні черевики, які останні десять років купувала в одного й того самого чолов’яги на ярмарку ремесел. Вона кивнула, а потім змахнула з очей сльози.

Алекс відчула, що в неї очі теж змокріли. Скільки разів вона змушувала матір плакати?

— Вибач, мамо.

Міра витягнула з кишені носовичок.

— Усе гаразд. Я пишаюся тобою. І не хочу, щоб ти поверталася додому. Після всіх цих жахливих речей, які сталися з тими жахливими людьми. Твоє місце тут. Саме тут тобі судилося розквітнути. Не закочуй очі, Ґелексі. Не кожній квітці місце в пересічному садку.

Алекс не могла виплутатися з хвилі любові та гніву, що накрила її. Мама вірила у фей, янголів і видіння в кришталі, та що б вона сказала про справжню магію?