Тімоті Снайдер - Криваві землі: Європа поміж Гітлером та Сталіним, Тімоті Снайдер

період німці могли втратити своє життя із такою ж імовірністю, як і поляки — інша група, що її здебільшого переселено на національну батьківщину. Німці й поляки гинули зі значно меншою ймовірністю, ніж українці, румуни, прибалти, а також представники кавказьких і кримського народів. Під час або безпосередньо внаслідок утечі, виселення чи депортації загинув майже кожен десятий німець або поляк; серед прибалтів і радянських громадян співвідношення було ближчим до кожної п’ятої особи. Загальне правило можна було б сформулювати так: що далі на схід відбувалися депортації і що більш безпосередню участь у них брала радянська влада, то смертоноснішими були їх наслідки. Це можна спостерігати й у випадку самих німців: переважна більшість тих німців, що втекли з Польщі та Чехословаччини, вціліла, тоді як велика частка тих, що зазнали переселення на схід — чи то у межах Радянського Союзу, чи на його територію — загинули.

Було краще зазнати переселення на захід, ніж на схід, а також — потрапити до рідної країни, аніж до далекої й чужої радянської республіки. Було краще опинитися в розвиненій Німеччині (навіть у Німеччині розбомбленій і роздертій внаслідок війни), аніж у радянських пустелях, що їх депортовані мали розвивати самі. Краще було потрапити в окупаційні зони до британської та американської влади, аніж до місцевого НКВД в Казахстані чи Сибіру.

Доволі швидко — приблизно за два роки після завершення війни — Сталін створив свою нову Польщу і нові кордони, а також переселив народи у відповідності до цих кордонів. Станом на 1947 рік могло здаватися, що війна нарешті завершилася, а Радянський Союз здобув військову перемогу над німцями і їхніми союзниками, а також перемогу політичну — над супротивниками комунізму в східній Європі.

Поляків, що завжди були непростою групою, відіслано з Радянського Союзу до нової комуністичної Польщі — країни, прив’язаної до СССР у ролі якоря нової комуністичної імперії. Могло видаватися, що Польщу підкорено: країна зазнала двох вторгнень, пережила дві кампанії депортації та вбивств, отримала нові кордони й зазнала змін у демографічному складі, стала підвладною партії, що залежала від Москви. Німеччина зазнала цілковитої поразки і приниження. Станом на 1948 рік її землі поділено на численні зони окупації, а також віддано п’ятьом різним суверенним державам — Федеральній Республіці Німеччині (Західній Німеччині), Німецькій Демократичній Республіці (Східній Німеччині), Австрії, Польщі та СССР (Калінінградська область). Японія зазнала цілковитої поразки від американців, її міста зруйновано бомбардуваннями, зокрема і ядерною зброєю. Країна більше не була значною силою в континентальній Азії. Сталінові традиційні загрози усунено, а довоєнний кошмар японсько-польсько-німецького оточення відійшов у минуле.

Під час Другої світової війни загинуло більше громадян Радянського Союзу, аніж представників будь-якого іншого народу в будь-якій іншій війні за всю писану історію. Всередині країни радянські ідеологи скористалися з цього страждання, щоб виправдати сталіністьке правління — як необхідну ціну перемоги у так званій «Великій вітчизняній війні». Під вітчизною цей термін мав на увазі не лише Радянський Союз, але і Росію; відразу після завершення війни, у травні 1945 року, сам Сталін підняв тост за «великий російський народ». Як стверджував Сталін, війну виграли росіяни. Безперечно, росіяни складали близько половини населення Радянського Союзу, тож, у чисельному розумінні, вони відіграли у перемозі більшу роль, аніж будь-який інший народ. Однак у своїх словах Сталін навмисне сіяв сум’яття: на радянській території війна точилася (а перемогу здобуто) переважно в радянських Білорусі та Україні, а не в радянській Росії. На війні загинуло більше єврейських, білоруських та українських цивільних, аніж росіян. Оскільки Червона армія зазнала таких страшних втрат, то її лави як на початку, так і наприкінці війни поповнювали місцеві новобранці з Білорусі та України. Зрештою, у Червоній армії загинув вищий відсоток молодого населення серед виселених кавказьких і кримського народів, аніж серед росіян. Із більшою частотою, ніж росіяни, відзнаки за хоробрість отримували солдати єврейського походження.

У радянський досвід годі було помістити, зокрема, трагедію євреїв. Тож вона стала загрозою для радянської мітотворчості. Німці й румуни вбили близько 5,7 мільйона єврейських цивільних. Близько 2,6 мільйона з них у 1941 році були радянськими громадянами. Це означало не лише те, що в абсолютних термінах загинуло більше єврейських цивільних, ніж представників будь-якої іншої національності Радянського Союзу. Це означало також і те, що понад половина катаклізму відбулася поза межами повоєнного Радянського Союзу. Із сталіністського погляду, навіть цей досвід масового вбивства власного народу становив тривожний приклад зв’язків із зовнішнім світом. У 1939–1941 роках, коли Радянський Союз анексував Польщу, а німці ще не вторгнися в СРСР, радянські євреї спілкувалися з польськими, які нагадували їм про релігійні та мовні традиції і про світ їхніх дідів. Упродовж цієї короткої, але значної миті радянські і польські євреї жили поруч. Згодом, після німецького вторгнення, вони гинули разом. Саме тому, що винищення торкнулося євреїв пообіч кордону, пам’ять про нього не можна було звести до складника Великої вітчизняної війни.

Поки його систему відтворювала низка держав східної та центральної Європи, Сталіна непокоїв саме цей досвід Заходу. У міжвоєнний період радянські громадяни справді вірили, що їм живеться краще, ніж стражденним масам на Заході, які потерпають від капіталістичної експлуатації. Тепер Америка вийшла з Другої світової війни незрівнянною економічною потугою. У 1947 році у формі плану Маршала вона запропонувала економічну допомогу європейським країнам, які погоджувалися співпрацювати одна з одною в елементарних питаннях торгівлі та фінансової політики. Сталін міг відмовитися від допомоги в рамках плану Маршала, міг змусити відмовитися від неї і своїх клієнтів — та нічого не міг удіяти із знанням, що його радянські громадяни отримали під час війни. Кожен радянський солдат, кожен вивезений на примусові роботи, що повертався додому, знав, що стандарти життя в решті Європи — навіть у порівняно бідних країнах, таких як Румунія та Польща — значно перевищували стандарти життя в Радянському Союзі. Українці повернулися до країни, у якій знову лютував голод. За два повоєнні роки від голоду загинуло близько мільйона осіб. Від ще більших страждань решту радянської України врятувала західна Україна з її приватним землеробським сектором, на колективізацію якого росіяни ще не знайшли часу[689].

Росіяни надавали безпечніше підґрунтя для сталіністської легенди війни. Битви за Москву та Сталінград закінчилися переможно. Росіяни були найбільшим народом, їхня мова і культура займала панівне становище, а республіка лежала далі від Заходу — як у його нацистському, так і новому, американському втіленні. Росія величезна: німецькі плани не