Аліна Центкевич - Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море

— Повернувся вітер! Нас відносить до берега! — закричав вахтовий.

— Вправо на борт! Усім стати на свої місця! — скомандував Амундсен.

На морі розшалівся ураганний вітер. Загрозливо потріскували натягнуті, мов струни, якірні канати. За кожним ударом хвилі «Йоа» поривно лягала на борт. Ніхто не міг утриматися на ногах. Моряки пересувалися навкарачки, переповзали, чіпляючись за релінги. Палубою з шумом прокочувалися цілі ріки води. І знову пролунала команда:

— Приготувати шлюпки!

Це був відчайдушний крок. Прибережні скелі, об які, пінячись, розбивалися хвилі прибою, були вкриті льодом — отож нічого сподіватися, що висадка на берег буде легка, а захисток на ньому надійний. Лише безвідмовний двигунець невтомно працював на повну потужність, і його одноманітне туркотіння серед гулу бурі заспокоювало, додавало певності.

П'ять днів і п'ять ночей провели норвежці в тривожному очікуванні, не знаючи, що принесе їм наступна мить. Нарешті шторм улігся, визирнуло сонце, і спокійне море засяяло в його проміпні.

— Чи не пора нам, капітане, подумати про місце для зимівлі? — несміливо запитав штурман Хансен, коли через кілька днів «Йоа» вже пливла вздовж скелястих берегів острова Принца Уельського.

— Почекай іще трохи. Я хотів би отаборитися якнайближче до магнітного полюса. А тим часом наглядай яку-небудь спокійну бухту.

Карта арктичних експедицій Амундсена

«Йоа» вмерзла в кригу невеличкої затоки біля південного берега острова Принца Уельського і стояла, занесена по саму палубу пухким снігом, немов ведмідь у барлогу. Це було близько ста кілометрів від місця, де сімдесят років тому Росс зробив своє відкриття.

Норвежці доклали немало праці й винахідливості, щоб якнайзручніше влаштуватися на зиму. Подвійні шибки в ілюмінаторах і гасові грубки в каютах підтримували зносну температуру навіть при ощадливому витрачанні пального, як того вимагав обачний керівник експедиції.

Найтепліше було в трюмі, де господарював Ліндстрьом. Камбуз, що одночасно правив і за кают-компанію, де збирався увесь екіпаж, з раннього ранку приваблював смаковитим запахом свіжого хліба.

Одноманітні зимові дні, схожі один на одного, як дві краплі води, минали швидше, ніж передбачали полярники. На безділля ніхто не міг поскаржитися. Амундсен надто добре ще пам'ятав моторошну полярну ніч, проведену на «Бельжіці», і знав, до чого призводить неробство. Тому з самого початку зимівлі всім довелося по-справжньому взятися до роботи.

Науковою метою експедиції було дослідження магнітного поля Землі, тому Руал Амундсен найбільше уваги приділив магнітній обсерваторії, спорудженій з порожніх ящиків з-під продовольства, збитих ще в Норвегії мідними цвяхами. Тут, на острові Принца Уельського, Амундсен за допомогою компаса ще раз ретельно перевірив, чи немає в них хоча б грама заліза, що могло б зашкодити точності приладів. Ящики він звелів наповнити піском, дах з дощок оббити брезентом, а стіни зсередини і зовні — кількома шарами толю. Магнітна обсерваторія була тепла й суха, до того ж її обвели досить глибоким рівчаком, щоб уберегти цінні прилади від літньої розталі.

Кожного дня опівдні невтомний Віїк, борсаючись часом по пояс, а то й по самі плечі в снігу, добувався до обсерваторії, щоб замінити світочутливий папір на барабані самописця і, одразу ж проявивши його, перевірити, чи всі прилади працюють справно. Раз на місяць укупі з Амундсеном він провадив в окремому будиночку, спорудженому з брил снігу на зразок ескімоського іглу, абсолютні виміри магнітного поля Землі.

Ріствед регулярно, тричі на добу, провадив метеорологічні спостереження. Готфред, астроном експедиції, тільки-но прояснювалося небо, кидав усе і щодуху біг до теодоліта. Під час роботи, що тривала багато годин, його захищала від морозу й вітру тільки загорожа із снігових брил.

— Антонію, оскільки наше стерно довгі місяці стоятиме без діла, я призначаю тебе начальником протипожежної охорони. В будь-який час доби ми повинні мати достатню кількість води, щоб загасити пожежу, — заявив Амундсен стерничому.

— Води? — здивувався Антоиій. — Та де ж її взяти?

— Вирубай ополонку й пильнуй, щоб вона ніколи, запам'ятай, ніколи не замерзала. Це дуже просто.

Лунд почухав потилицю і, промимривши собі під ніс: «Для нашого капітана все дуже просто!» — знехотя побрів пробивати ополонку. Кожного ранку він старанно розгрібав кучугуру снігу над ополонкою, а потім вирубав у ній лід, що намерзав за піч. «Криничка» ставала дедалі глибша, а коли весною товща снігового покриву досягла чотирьох метрів, Лунду довелося спускатися до води по канатній драбині. В його обов'язки входив також догляд за собаками, для яких було споруджене зручне приміщення.

Амундсен задоволено поглядав на своїх товаришів. Діловиті, в гарному настрої, вони снували по судну заклопотані дорученими їм справами. «Як добре, що я взяв з собою невеликий екіпаж, — записав він. — Я знаю кожного краще, ніж він сам себе, знаю, від кого чого можна сподіватися, кому яку доручити роботу, щоб вона була йому до душі. Це найкращий засіб проти негативного впливу полярної ночі на психіку людей. Я перший в історії відважився взяти в експедицію таку малу команду і не шкодую. Можливо, колись у мене будуть послідовники. Бо справді, чим же могли заповнити час своїх підлеглих протягом довгих полярних зим бідолашні Франклін, Росе чи Грілі? Їхні команди налічували понад сто чоловік. Звідки ж керівник міг знати, хто з такого великого загону може навіювати товаришам апатію, зневіру і відчай, хто сіятиме розбрат?»

Лише одного вимагав Амундсен від своїх товаришів: щоб вони сумлінно виконували доручену їм роботу. Його дратували недбалість у праці й зневіра у своїх силах. «Не можу», «не впораюсь», «не знаю» чи «не здужаю» — таких слів не можна було почути в «Бухті