Олександр Павлович Бердник - Вогнесміх

наука й техніка Заходу побудована штампами, стереотипами, на однозначності, на константах, стандартах, законах! Це — протиприродно. Так, так, навіть закон — для природи — абсурд! Те, що ми називаємо „законом“, лише зовнішня грань багатомірних взаємозв’язків цільної природи. Точнісінько так і число: поверхова очевидність реальності. Згадуєте птолемеєву схему нашої системи? У центрі — Земля, а Сонце й планети бігають довкола нашої планети. Повсякденність підтверджує цей канон, кожна людина бачить, як Сонце справді встає на сході і заходить на заході. Яких ще доказів треба? Так і число не вимагає доказів при погляді очевидності. Всім легко збагнути й завчити: ось один, ось два, три, чотири і так далі. Надзвичайно просто! Навіть можна жужмом визначити „масу“ Всесвіту, як це роблять сучасні космологи та астрофізики: 10 помножене на, скажімо, 36, піднесене в п’ятдесят шосту ступінь. А можна й у дев’яносто сьому чи ще якусь! Все це не має значення і стало порожнім науковим шаманством. І вся потужність наукової динаміки кинута на підтвердження космогонічної моделі, побудованої на засадах множинності, дискретності, розірваності. Великі вчені гарячково шукають різні варіанти теорії єдиного поля, теорії цілості, але не хочуть збагнути, що математичний апарат „множинності“ безсилий обгрунтувати таку теорію, такий погляд. Тут повинен бути синтез Природи, Мислителя і динамічної теорії цілості…

Природа заперечує стандарт, у неї найменша частка, кожне зернятко — унікальні. Ваша наука, користуючись математикою числа, навіть поєднуючи явища, речі, атоми, світи в інтегральну спільноту, нівелює унікальність, винятковість часток, що входять до того чи іншого цілого, а таким чином формує спотворений погляд на Всесвіт, що породив нас. Людина стає руйнатором унікальності, творить науково-технічний каток який розплющує всю багатомірність універсуму, розфасовує її в клітинки статистичності, класифікації, порядковості, „зрозумілості“. Щедрість, безоглядність життя, в якому для проростання одного зернятка тратяться сотні и тисячі інших зерен, ваші наукові педанти називають механічною статистичністю, позбавляючи Природу розуму. А суть в тім, що для неї все єдино, тому байдуже, де саме вибуяє парость — адже це та ж сама парость єдиного життя.

Ви бажаєте зробити з таємниці ясність, зрозумілість. Природа прагне навпаки: із звичайного, зрозумілого творить таємницю. Унікальність — це і є таємниця. Те, що розгадане, — вже банальне! Саме життя є вічна таємниця. Розгадане життя щезне…

У мене виникла ідея формування математики цілості, яка могла б замінити „птолемеєвську“ математику числа. Професор все допитувався, як я собі мислю цей процес, які основи хочу закласти в побудову такої теорії?

Я ще губився в пошуках. Треба було переварити те, що я збагнув у західній науці, і розробити на рівні світової теорії поняття альтернативної математики.

Було розуміння, що тисячолітні традиції, які відлилися в плоть і споруду планетарного пізнання, похитнути важно. Пізніше збагнув, що й хитати їх не треба. Просто треба поряд з традиційною математикою числа розробляти математику одності, альтернативний апарат синтезу й зцілення розірваної космогонії.

І я заглибився в складну розробку основних концепцій альтернативи, визначаючи основні принципи нового бачення світу:

Принцип спільноти — все у всьому.

Принцип Протея (вічної втечі, вічної текучості, те, що сучасні теоретики визначають як принцип неозначеності).

Принцип вічного метаморфозу.

Принцип аналогії, тотожності.

Принцип кореляції (миттєвої взаємодії у Всесвіті).

Принцип насиченості (повності чи ущербності).

Принцип призначення (все в бутті „призначено“ для чогось, як в будь-якому організмі; багато катастроф і непорозумінь від порушення цього принципу).

Виникали обриси нової кібернетики, в якій було відсутнє так чи ні. Нова кібернетика мала вводити у єдність все. Геть так чи ні, все так, тільки альтернативна математика визначала, що, куди, навіщо. Це давало змогу побудувати евристичну ЕОМ, яка б виявила віяло можливостей для тих елементів інформації, що закладаються в неї. Така ЕОМ повинна моделювати альтернативні варіанти кращих еволюційних шляхів, бо в природі експерименти тривають віками (і часто не здійснюються через ущербність можливостей або повільність геологічних процесів), і евристичні комп’ютерні комплекси математики повноти дадуть змогу визначити найоптимальніші можливості за мінімальні відрізки часу (практично — миттєво).

Закінчивши університет, я отримав диплом доктора математики і повернувся додому. Можете вірити чи ні, але на аеродромі в Порт-Морсбі мене зустрічав гурт вогнеходців на чолі з старим Догалою, хоч я й не повідомляв про свій виліт. Виявилося, що жоден з учасників церемонії не загинув, всі щасливо дісталися берега. Родичі вважали мене навіки втраченим, тільки Догала знав, що я живий і згодом повернуся до рідного краю.

Трохи побувши в рідних горах, давши звіт патріархам про своє перебування в Англії та Америці, я отримав від них дозвіл розробляти математику повноти. Почав вводити основи нової теорії в університеті. Опублікував кілька книг, монографій. До мене почали надходити листи з Києва, від математика Бориса Гука. Двадцять років тому я вперше прочитав у Києві доповідь на симпозіумі. Всі ці роки йшов обопільний напружений пошук реалізації наших задумів. Настав наш зоряний час. У Кіберцентрі вашого міста готується побудова нової ЕОМ, названої „Резонансом Еволюції“. Вона твориться повністю на засадах альтернативної математики. Завдання „Резева“ — ввійти в течію цільного сприйняття світу, побачити минуле-сучасне-грядуще, як монолітність, як нерозірваність. Коротко кажучи, людина здатна стати володарем часу, панувати над Кроносом, який здавна пожирає дітей своїх…».

Я слухала розповідь доктора Боголо, тамуючи подих, ніби чарівну наукову казку. Здивувало мене ще й те, що прадід Василь висловлював такі ж самі думки, коли казав про «метод Хама» в сучасній науці, жадаючий зірвати покривало з таємниці, а таким чином оголити і вбити живий корінь буття. Однаковий у обох і сумнів щодо можливості повністю сягнути тайни життя. Описане в формулах дискретності, розділеності, воно щезне, випарується.

На прощання папуаський учений дав мені адреси — домашню, в Папуа, і київську — в готелі «Україна». «Завжди будете дорогим гостем, — сказав він. Схилившись до вуха, прошепотів: — Це не проста люб’язність. Я знаю, що ви будете на Папуа, і я вас поведу в рідні місця. Можете прийняти це, як жарт… а можете згадати пророцтво полум’яного юнака для мене у вогняному колі…».