Ярослав Гашек - Пригоди бравого вояки Швейка

Не всі доброзичливо зустріли книгу Я. Гашека, деякі літератори відмовили їй взагалі називатися літературним твором[189]. Але час розсудив інакше: Йозеф Швейк і надалі тріумфально крокує по планеті.

Український читач вперше познайомився з твором Я. Гашека у 1930 році, коли його перша частина вийшла у Львові у видавництві «Луна» у перекладі Олександра Залужного (Юрія Шкрумеляка, 1895–1965). Остання частина книги побачила світ лише у 1936 році разом з додатком — «закінченням», котре написав К. Ванєк, у перекладі Миколи Зорка (Миколи Топольницького, 1898–1968). Частково цей переклад був передрукований у 1956 році у Нью-Йорку. Попри певну недовершеність перекладу, це видання дозволило українському читачеві познайомитися з основними сюжетними лініями і загальною концепцією твору Я. Гашека[190]. У 1930 році скорочений переклад «Швейка» був опублікований також у Харкові та Києві. А у 1958 році український читач отримав новий високохудожній переклад, зроблений відомим знавцем чеської літератури та перекладачем і письменником Степаном Масляком (1895–1960), який пізніше виходив неодноразово, зокрема, за редакцією та з післямовою Г. Кочура. Цей переклад і покладений в основу видання, котре пропонує читачам видавництво «Кальварія». Принагідно згадаємо, що твори Я. Гашека українською мовою перекладали Остап Вишня та інші відомі українські літератори.

Іван Лучук, редактор і упорядник книги, котру ви, шановні читачі, тримаєте у руках, пропонує не лише наново відредагований текст перекладу роману Я. Гашека, зробленого С. Масляком, а й як додаток переклад «закінчення», написаного К. Ванєком, про яке мова йшла вище.

У творчому доробку К. Ванєка є два твори, в котрих головним героєм виступає бравий вояка Швейк: це «закінчення», яке письменник написав для одного з перших видань роману Я. Гашека (1923 року) на замовлення видавця А. Синека, та роман у двох книгах, створений К. Ванєком як своєрідне «продовження» Швейківської епопеї Я. Гашека — «Пригоди бравого вояки Швейка у російському полоні та у революції» (1924). Цей твір українською мовою ніколи не видавався, існує лише російський переклад, котрий був вперше і востаннє опублікований у 1928 році. І в Чехословаччині «Швейківські» твори К. Ванєка довгий час не перевидавалися.

Літературні словники, енциклопедії та лексикони, на жаль, дають дуже скупу інформацію про Карела Ванєка, а іноді вона в них і повністю відсутня. А між тим, Карел Ванєк (1887–1933) був у 20-і і на початку 30-х років помітною постаттю в чеській журналістиці і в літературному житті загалом. Він працював репортером «миттєвого реагування» у празьких газетах і журналах («Руде право», «Ческе слово», «Кмен» та інших). Був знаний читацькому загалу своїми гострими, актуальними і оперативними репортажами, замальовками, фейлетонами, в котрих правдиво розповідав про буденне і нелегке життя «простого люду» — робітників, дрібних торгівців, ремісників тощо. Його журналістський доробок був зібраний у книжках «Скалки» (1924), «Чверть кіля скалок» (1925), «Третя книга скалок» (1927), «Останні скалки» (посмертне видання 1934 року). Заслужений успіх мала і художня проза К. Ванєка (наприклад, його книга «Корова матінки Унгрової та все, що відбувалося навколо неї», 1930). Зберігся план та чорнові фрагменти незавершеного роману К. Ванєка «Мандрівні торгівці», в якому письменник хотів змалювати життя комівояжера, яким він розпочинав і свій трудовий шлях. Проза К. Ванєка вирізнялася тонким знанням життя і соціальних проблем, мови і сленгу різних прошарків населення міста, вправним стилем, майстерністю оповіді.

Своє «закінчення» Гашеківського «Швейка» К. Ванєк завершив сценою здачі у російський полон бравого вояки. Уважний читач зверне увагу на те, що письменник намагався у «закінченні» наслідувати стилістику Я. Гашека, своєрідність структури твору свого попередника, прив’язати до Гашеківської оповіді сюжетні лінії і характеристики персонажів «закінчення», котрі були «задіяні» ще у романі Я. Гашека. Найбільшу увагу К. Ванєк приділив бравому воякові Швейку, образ якого окреслений так, що на перший погляд є майже тотожним Гашеківському персонажу. Все це є свідченням майстерності К. Ванєка у наслідуванні «еталонного тексту» Я. Гашека.

У світовій літературі можна знайти не один приклад того, що до популярних творів відомих письменників іншими авторами дописувалися «закінчення», «продовження» і т. ін. (наприклад, до творів Ч. Діккенса, І. Франка, М. Мітчелл тощо). Отже, і «закінчення» роману Я. Гашека К. Ванєком продовжує цей список. Разом з тим, читаючи це «закінчення», ми можемо спостерігати, як поступово проявляються розбіжності і у розвитку окремих сюжетних ліній, і у малюнку характерів персонажів та їх вчинків, і у мовній характеристиці, і, насамперед, у загальній концептуальній спрямованості твору. Носій головної ідеї — бравий вояка Швейк — у Гашека іронізує, глузує і сміється над всіма і навіть над самим собою. У К. Ванєка він також протистоїть безглуздій і жорстокій мілітаристській машині, війні в цілому, але на відміну від Гашеківського героя — це людина «поранена» війною, його сміх з присмаком гіркоти, його вчинкам і «подвигам» бракує безпосередности, закладеної в його характері Я. Гашеком, а відтак відсутні соковитість народного гумору і привабливість народної вдачі, так характерних для цього персонажа у змалюванні Я. Гашеком. Природно, що ці «вади» у зображенні Швейка К. Ванєком, закладені не лише різницею людської природи обох письменників, а й відмінністю їх поглядів на події, котрі вони зображали. Немалу роль в цих розбіжностях відіграє також несумірність їх літературного обдарування, а відтак і художнє відтворення сюжетних колізій в романі.

І якщо у «закінченні» ці розбіжності лише намітилися, то особливо вони стають відчутними у Ванєківських «Пригодах бравого вояки Швейка в російському полоні та революції», котрі були опубліковані празьким видавцем А.Синеком у 1924 році. Довгий час ця книга К. Ванєка не перевидавалася і лише у 1991 році після майже півстолітнього замовчування вона вийшла у видавництві «Ческословенский спісовател» з ґрунтовною післямовою чудового знавця життя і творчості Я. Гашека Р. Питліка, котрий повернув, тим самим, чеській літературі не лише призабуте ім’я К. Ванєка, а й цікавий зразок т. зв. «воєнного роману»[191].

К. Ванєк був обраний видавцем А. Синеком як автор, котрий був спроможний дописати «закінчення» Гашеківського «Швейка», невипадково. Крім літературного хисту він мав у своїй біографії моменти, котрі «ріднили» його з Гашеком: він як і Я. Гашек був обдарованим літератором, як і Я. Гашек сидів в австрійських окопах в часи Першої світової війни, як і Я. Гашек добровільно здався у полон, як і Я. Гашек автор «закінчення» відчув на власній долі і пізнав на власному досвіді, що таке російська дійсність тих буремних років. Крім того, К. Ванєк опублікував після повернення у 1919 році в Чехословаччину книгу репортажів про свої враження від перебування в Росії «Харашо, пан, да!» (1920). Ця книга є яскравим документом подій тих часів, оскільки написана у формі щоденника простого солдата, котрий без пафосу описав жах і бруд, горе і смерть, котрі принесли людям війна і розбрат у країні. Отже він був «підготований» до того, щоб завершити в міру свого