Стівен Кінг - Мiстер Мерседес

що підкаже, де він зараз, які в нього можуть бути плани, або й те, й інше разом, але Ходжес не має до них доступу. Також не має для нього виправдання у продовженні приховування імені й опису людини, яка вчинила Бійню при Міському Центрі. Можливо, Холлі й права, можливо, Брейді Хартсфілд уникне арешту та вчинить якийсь новий жорстокий злочин, але kermitfrog19 не має вибору. Єдине, що йому залишилося зробити — це прикрити Джерома й Холлі, якщо зможе. Наразі він навіть може не спромогтися на це. Доскіпливий дідок з дому навпроти бачив їх, врешті-решт.

Він виходить на ґанок і розкриває «Нокію» — телефон, яким він сьогодні користався більше, ніж за весь час відтоді, як був вийшов на пенсію.

Він думає: «Ну хіба це не паскудство?»

І швидкісним набором телефонує Піту.

— 16 —

Піт відповідає на другому гудку.

— Напарнику! — кричить він збуджено.

На задньому фоні чути жебоніння голосів, і Ходжес спершу думає, що Піт зараз десь у барі, напівналиганий і вже на шляху до повного хлюща.

— Піте, мені треба поговорити з тобою про…

— Йо, йо, я висповідаюся тобі про все, що захочеш, тільки не тепер. Хто тобі подзвонив, Іззі?

— Гантлі! — кричить там хтось. — Шеф буде тут о п’ятій! З пресою! Де той чортів ОЗГ?

— ОЗГ, офіцер зі зв’язків з громадськістю. «Піт не в барі і не п’яний, — думає Ходжес. — Він просто нахер такий радісний, що ледь не стрибає вище місяця».

— Ніхто не дзвонив мені, Піте. Що там відбувається?

— Ти не знаєш? — сміється Піт. — Просто найбільший улов зброї в історії нашого міста. Можливо, найбільшій в історії США. Сотні М2 та HK91, гранатомети, мало не йобані лазерні гармати, ящики «Лахті L-35» в ідеальній кондиції, російські «АН дев’яті» ще в мастилі… тут цього добра достатньо, щоб озброїти дві дюжини східноєвропейських ополчень[329]. А боєприпасів! Господи-Ісусе! Їх тут напаковано заввишки як два поверхи! Якби в цьому йобаному ломбарді почалася пожежа, весь Лоутавн злетів би до небес!

Сирени. Він чує сирени. Ще крики. Хтось комусь іншому гукає, щоб вище піднімали драбину.

— У якому ломбарді?

— «Король Порядності — Ломбард & Кредити», на південь по МЛК-авеню. Ти знаєш це місце?

— Йо…

— І вгадай, хто ним володіє? — Але Піт занадто збуджений, щоб дати йому час на здогадку. — Алонсо Моретті! Второпав?

Ходжес ніц не второпав.

— Моретті — це онук Фабріціо Аббасіа, Білле! Фаббі Носа! Ну що, наводиться фокус тепер?

Спершу йому все одно нічого не ясно, оскільки, коли Піт з Ізабель його допитували, він просто висмикнув прізвище Аббасіа зі своєї ментальної картотеки старих справ, як когось, хто міг бути до нього вороже налаштованим… а таких за роки набереться кілька сотень.

— Піте, власник «Короля» чорний. Там усі такі бізнеси належать чорним.

— А от хера. На вивісці ім’я Бертонна Лоренса, але заклад в оренді, сам Лоренс і є лише вивіскою, і він зараз виспівує геть про все, як по нотах. А хочеш найкраще? Частина цього улову належить нам, бо пара патрульних копів стартонули цю справу десь за тиждень до того, як тих торговців збиралися скрутити хлопці з «Ей-Ті-Еф». Усі детективи департаменту зараз тут. Шеф уже в дорозі, а з ним і караван преси більший за Парад «Мейсіз» на День подяки[330]. Нізащо федералам не прибрати все це собі до рук. Нізащо! — Цього разу його сміх звучить абсолютно божевільно.

«Усі детективи департаменту, — думає Ходжес. — Таким чином, що залишається на Містера Мерседеса? А мізер, от що, азохенвей».

— Білле, я мушу йти. Це… друже, це фантастично.

— Авжеж, ти тільки спершу скажи, який це має стосунок до мене.

— Той, що ти казав. Бомба в машині, то була помста. Моретті хотів криваво відплатити за свого діда. На додаток до гвинтівок, кулеметів, гранат, пістолетів та різної іншої вогнепальної зброї там іще мається щонайменше чотири дюжини ящиків листів деташиту компанії «Гендрикс Кемікелз»[331]. Ти знаєш, що це таке?

— Гумована вибухівка.

От тепер наводиться фокус.

— Йо. Її підривають азидо-свинцевим детонатором, а ми вже знаємо, що саме такий тип було використано для підриву тієї вибухівки, що була в твоїй машині. Хімічного аналізу самої вибухівки ми поки ще не маємо, але коли отримаємо, з’ясується, що там був якраз деташит. Можеш бути певним. Ну й, щасливчик же ти сучий син, Білле.

— Це так, — каже Ходжес. — Я такий.

Він може собі уявити картинку перед «Королем Порядності»: копи й агенти «Ей-Ті-Еф» повсюди (імовірно, вже сперечаються щодо юридичного підпорядкування цієї справи), і весь час під’їжджають нові й нові. Лоубраяр перекрито, мабуть, заблоковано й МЛК-авеню. Збираються натовпи ґав-зівак. Невдовзі з’являться шеф поліції та інші добірні великі цабе. Не омине нагоди виголосити промову мер. Плюс усі ті репортери, знімальні групи й фургони прямої телетрансляції. Піт сходить на лайно від збудження, а Ходжесу заводити довгу та складну оповідку про Бійню при Міському Центрі та комп’ютерний чат-сайт, що називається «Під Блакитною Парасолькою Деббі», про мертву мамуню, яка, либонь, допилася сама до смерті, і про збіглого майстра з ремонту комп’ютерів?

Ні, вирішує він. Не буду.

Тож він бажає Піту удачі й натискає кнопку КІНЕЦЬ.

— 17 —

Коли він повертається назад до кухні, Холлі там нема, хоча він її чує. Здається, ніби Холлі Мимря перетворилася на Холлі Проповідницю Воскресіння. Безпомилково, її голос звучить з отією специфічною модуляцією «добрий Господь Всемогутній», принаймні в цю мить.

— Я з містером Ходжесом і його другом Джеромом, — каже вона. — Мамо, вони мої друзі. Ми чудово пообідали разом. Зараз ми роздивляємося певні краєвиди, а ввечері матимемо гарну вечерю разом. Ми розмовляємо про Джейні. Я можу це робити, якщо мені хочеться.

Навіть у своєму замішанні через їх поточну ситуацію і безупинну печаль по Джейні, Ходжеса надихає те, як Холлі відстоює себе перед тіткою Шарлоттою. Він не може бути упевненим, що це діється вперше, але заради Бога живого, можливо, це так.

— Хто кому подзвонив? — питає він у Джерома, киваючи в бік її голосу.

— Зателефонувала Холлі, але ідея була моєю. У неї був вимкнутий телефон, щоб мати не могла їй додзвонитися. Вона не хотіла цього робити, поки я не сказав, що її мати може подзвонити копам.