Колектив авторів - Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство

Установлена завдяки археологічним дослідженням поява наприкінці доби енеоліту нових груп населення, що не мало генетичних коренів у степовій смузі України (йдеться про формування новосвободненськрї культурної групи із сильними впливами пізньотрипільського та населення культур лійчастого посуду та кулястих амфор), на антропологічних даних поки що не може бути ні підтверджена ні спростована. Невеличка серія черепів із поховань культури кулястих амфор (Суємці, Анетівка на Волині) позначена своєрідністю: вони мезокранні з високим склепінням, з нешироким і надто високим обличчям (на межі світового максимуму)[250]. Подібний комплекс морфологічних ознак зовсім не характерний для їхніх західних сусідів (носіїв культури кулястих амфор Польщі), як і для пізньотрипільського населення України. Два черепи новосвободненського типу (могильник Клади в Адигеї та Евдик-І в Калмикії) відносяться до двох різних антропологічних типів, що дало підставу А. В. Шевченку говорити про складний процес формування новосвободненського населення[251]. Але бажання підтримати ідею В. О. Сафронова про середньоєвропейське походження новосвободненських пам’яток примушує його зосередити свою увагу на черепі з могильника Клади, вбачаючи в ньому один із численних варіантів краніологічного типу, широко розповсюджений серед населення культур лійчастого посуду, кулястих амфор тощо. Водночас не згадує про велику подібність цього черепа до черепів з енеолітичного могильника Шенгавіт, розташованого набагато ближче, у Закавказзі.

До особливої лінії розвитку південностепового енеоліту відноситься і кемі-обинська культура, населення якої відіграло значну роль у формуванні антропологічного складу племен не тільки ямної культури, а й наступних хронологічних періодів. Воно відзначалося різкими довгоголовістю та горизонтальною профільованістю, вузьким і високим обличчям. Ці ознаки були характерні для населення Східного Середземномор’я, півдня Середньої Азії. У літературі воно називається східносередземноморським, що відповідає південній або індосередземноморській расі (за М. Абдушелішвілі).

Поєднання"доліхокранії з високим і порівняно вузьким обличчям постійно простежується на черепах із поховань Ірану та Месопотамії (Ур, Тепе-Гіссар, Убейд, Сіалк) V—III тис. до н. е., куро-араксінської культури Закавказзя (Гінчі, Шенгавіт, Беркабер), у збірній серії ранньобронзової доби Грузії (Тквіаві, Ахалцихе, Кікети, Ардісубані, Жінвалі та Сігнахи), а також на черепі з новосвободненського поховання могильника Клади (Адигея). Деякі дослідники (Л. I. Лавров, О. М. Лесков) пов’язували походження кемі-обинської культури з колом кавказьких дольменних пам’яток, припускаючи не тільки єдність поховального обряду, а й етнічну спорідненість. Характерно, що довгоголовий вузько та високолиций антропологічний тип прикметний майже для всіх мегалітичних поховань Атлантичного узбережжя (він ще зветься “дольменний” антропологічний тип, “давньоатлантичний”, дуже схожий на довгоголових та вузьколицих європеоїдів Середземномор’я). Спочатку мегаліти з’являються в північній Африці та Піренеях, потім у Франції (Бретань), врешті на Британських островах, у північно-західній Німеччині, Данії та Скандинавії. Не виключено, що розповсюдження мегалітів у Західній та Північній Європі, в крайньому разі хоча б частково, пов’язане із розселенням, середземноморських племен, які належали до південних європеоїдів. Подібність фізичного типу кемі-обинських племен із закавказькими та. близькосхідними може бути пояснена не тільки безпосереднім переселенням окремих груп людей наприкінці енеолітичного періоду, а й більш давніми зв’язками, принаймні з мезоліту. Відомо, що степова причорноморська смуга входила до зони формування південної європеоїдної раси. Як приклад можна назвати мезолітичний могильник біля с. Волоське, на черепах якого виявлений східносередземноморський комплекс ознак.

Рис. 154. Голова жінки з поховання культури кулястих амфор біля с. Довге Тернопільської обл. Реконструкція Г. В. Лебединської.

Рис. 155. Голова чоловіка з поховання ямної культури. Новопилипівка, курган 5, поховання 4. Реконструкція М. М. Герасимова.

Населення ямної культурно-історичної спільності в антропологічному плані вивчене на сьогодні досить докладно. Проведено дослідження майже у всіх її регіонах: Північному Причорномор’ї, басейні Сіверського Дінця, Дону (Кондукторова, Круц, Шевченко та ін.), у Калмикії, Поволжі тощо. Майже всі антропологи погоджуються з думкою про неоднорідний антропологічний склад населення ямної культури, що цілком логічно пояснюється і великою територією розповсюдження цієї культури, на якій в доямний час мешкало декілька культурних груп з різною генетичною підосновою. Тому фізичний тип ямного населення визначався через дослідження окремих, порівняно невеликих могильників, які відповідали вузьколокальним мікрогрупам у межах вододілів і долин малих річок, з метою з’ясування групових відмінностей, спорідненості, взаємовпливу і послідовності розвитку, виходячи з того, що лише на рівні невеликого замкненого колективу в найдавніші часи був можливий збіг мовних, етнічних та антропологічних особливостей[252].

Підтвердження того, що, незважаючи на інтеграційні процеси, населення різних груп досить довго зберігало вихідні генетичні риси (щодо поховального обряду, матеріальної культури тощо), є різноманітність антропологічних варіантів серед носіїв ямної культури України. Показово, що окремі морфологічні комплекси досить часто збігаються з відповідними територіями. При цьому треба брати до уваги той факт, що майже всі перелічені вище територіальні групи представлені антропологічним матеріалом із поховань пізньоямної доби, тобто за цей час населення пройшло тривалий шлях розвитку (деякі групи значно метисовані).

Відмінності між територіальними групами вже більше простежуються по лінії північ — південь, за незначними винятками, тоді як у ранньому енеоліті — по лінії схід — захід. Так, доліхомезокефальне населення з масивною будовою тіла, надто широким і високим обличчям (протоєвропейський антропологічний тип) займало територію лісостепового Правобережжя України (Баштечки), басейн Сіверського Дінця та Середнього Дону, а те саме населення, але не з таким широким і високим обличчям (“пом’якшений” протоєвропейський антропологічний тип) — межиріччя Бугу та Інгульця, лівого і правого берегів Нижнього Дніпра (каховська і вищетарасівська групи).

Порівняно вузьколице, довгоголове населення, комплекс морфологічних ознак якого тяжіє до південних (середземноморських) форм європеоїдної раси, мешкало у Північно-Західному Причорномор’ї, степовому Криму, на самому півдні Херсонської області (Примор’я), у басейні р. Молочної, степовому лівобережжі Придніпров’я (Запорізька група). До них відносяться і кемі-обинці.

Населення Самарсько-Орельського межиріччя та верхів’їв Інгульця (Криворіжжя).— більш короткоголове (мезодоліхокранне), з широким і середньовисоким обличчям — за комплексом ознак дещо відрізняється від інших груп ямного населення протоєвропейського типу.

Для більш східних територій розповсюдження ямної культури (Нижнього Поволжя, Північно-Західного Прикаспію) характерний в основному брахікранний, з надто широким і низьким обличчям антропологічний тип, який в Україні компактно не представлений.

Таке розмаїття антропологічних варіантів на всій території поширення ямної культури відображає складний процес формування її населення, в якому брали участь різні нео- та енеолітичні племена, насамперед нащадки дніпро-донецьких. Особливо це стосується групи з північно-західного Правобережжя (могильник у с. Баштечки), меншою мірою — з басейну Сіверського Дінця (зважаючи на малу кількість матеріалу). Для них характерна та ж сама масивність у будові тіла і черепа, що і у неолітичних племен, за винятком незначного зменшення ширини обличчя, можливо, за рахунок епохальних змін або