Софія Малинська - Стережіться, пане ректоре, або Справу веде потраплянка!, Софія Малинська

Коли вона підвела на мене розгублений погляд, її щоки рясно почервоніли.

Я м’яко посміхнувся.

— Не знаю хто такі янголи, проте ні. До них я не належу. Мій батько — фенікс. А мати — людина. Тож я — напівкровка. Я не дуже часто вдаюся до перетворень. Сподіваюся я не надто вас налякав?

— Зовсім ні! В вас дуже гарні крила! — щиро промовила вона, а тоді, мабуть, подумала, що бовкнула зайвого, й притримала язика, — Вибачте, не знаю, чи варто таке казати… Розумієте, для мене в цьому світі багато всього незвичного та незрозумілого…

— Агато, не хвилюйтеся, — я стиха розсміявся, — Ви не сказали нічого такого, за що варто було б вибачатися. Мені приємно знати, що я справив на вас саме таке враження.