Алія Елвід - Не за планом. Деанда: Книга 1, Алія Елвід

Моя лють зростає. Я не дозволю іншим сумніватись, а тим паче вважати мене занадто слабкою. Я в декілька раз сильніше за них всіх разом взятих, і тим паче сильніше за нього.

Відчуваю, як м’язи у моєму тілі напружились. Щелепа стиснулась настільки сильно, що зуби почали ковзати одне по одному, утворюючи приглушений скрип. Очі сфокусовані на роздратованому обличчі Сейна, який тільки що розчарувався у мені. Серце починає битись частіше з кожною секундою, а по тілу поступово розливається тепло, що переростає у жар. Хочу вбити його.

– Тоді нехай, – розлючено випльовую я. – Я буду безглуздою. Буду діяти так, як хочу. Ти мені не батько, щоб вказувати на мої недоліки й висміювати їх. Ти мені взагалі ніхто. 

Це був дурний діалог, який не привів нікого з нас до жодного чіткого рішення. Я відриваюсь від вікна та йду до дверей. Сейн стоїть посеред кімнати, і зрозумівши, що я хочу піти, хапає мене за руку та повертає на себе, стискаючи моє зап’ястя так сильно, що я мало не скрикую він різкого болю. 

– Ти нікуди не підеш, поки ми не договоримо. 

– Мені нема про що з тобою говорити. Я вже зрозуміла, що тобі нічого не доходить. Ти не бачиш нічого далі свого носа та особистих принципів. 

– Я думаю про твоє життя, дурепа, – злиться він.

– То знайди собі інший об’єкт для захисту, тому що мені він не потрібен. І перестань вважати своїм святим обов’язком захист кожного деанданта. Декому він нахрін не здався. 

Я стараюсь вирватись з його хватки, та Сейн досі не відпускає. Як же він бісить. І ти бісиш. 

Що? Я застигаю, бо усвідомлюю, що зараз Інша Я почала говорити моїми ж думками. Це не мої думки. Ні, не мої. Не мій голос, він занадто… Жахливий. Мерзотний. Розлючений? Але я зараз ще спокійна. 

– Рейчел? – озивається до мене Сейн.

– А може ти справді ні на що не здатна? – сміється наді мною Інша Я. Опора з ніг починає вислизати. – Занадто високої думки про себе?

– Заткнися, тихо, мовчи… – пошепки говорю я. Так, щоб Сейн не почув цього. 

– Яке жалюгідне видовище. Деандант четвертого, найвищого та найсильнішого рангу не може протистояти звичайній людині. Як огидно. Ти розчарування.

– Я не жалюгідна… 

– Рейчел! Сконцентруйся та не давай йому контролювати тебе, – говорить Сейн, стискаючи мою руку та плече. 

– Не вказуй що мені робити, людино, – промовляю я в голос, звертаючись до нього. Точніше, ми промовляємо.

Тоді вільною рукою ми з всієї сили замахуємось та влучаємо йому у лице кулаком, від чого він втрачає рівновагу та ослаблює хватку. Наступної секунди біжимо до дверей, але ті зачинені. 

– Немає часу відчиняти замки, вибий їх повністю.

Але не встигнувши навіть активувати деанду, Сейн хапає нас ззаду, обертає та різко притискає до стіни біля дверей, схопивши однією рукою нашу шию, а іншою зафіксувавши наші зап’ястя у своїй долоні. Ми вириваємось, та від стискання його руки на шиї стає складно дихати. Якщо ми зараз щось не зробимо, він може придушити нас. 

– Відпусти її, негайно, – говорить він мені. 

Та я лише починаю сміятись від цієї картини. Хіба йому не доходить, що його слова на мене не діють? Він ніщо переді мною.

Наш сміх заливає кімнату, відлунюючись тихим хрипом. Дихання вже майже закінчується, та Сейн стискає шию ще дужче. 

– Я задушу її, якщо ти не віддаси їй контроль. Ти помреш разом з нею, тому добре подумай.

– Ти цього не зробиш, бо занадто м’якотілий, аби її вбити, – відповідаю я, продовжуючи заливатись болючим сміхом.

– Ти не знаєш, на що я здатен, – гарчить він у відповідь.

– Ти теж гадки не маєш, на що здатні ми.

Він вивчає нас з огидою, жахом та злістю, поки ми хапаємо повітря, глибоко ковтаючи кожен вдих. Він наляканий та стривожений моєю появою. Він хоче врятувати її від мене, але не розуміє, що я – це вона. Він ніколи не допоможе їй подолати мене. Ми єдині, ми одне ціле. Аби вбити мене, йому потрібно вбити її. 

З всієї сили, яка залишилась у нашому тілі, ми замахуємось головою та влучаємо у його обличчя. Різкий біль від удару пронизує наше чоло, скроні та ніс, який, скоріше за все, вже заливається кров’ю. Сейн незграбно відходить назад, коливаючись у сторони, обхопивши руками лице. Ми зламали йому ніс, я точно знаю це. Я змушую швидко оговтатись наше тіло та хапаю з поряд стоячої тумби канцелярський ніж, який знаходився у канцелярському стакані. Не чекаючи, замахуюсь у його сторону та прагну проткнути йому шию. Але він блокує наш замах, вхоплюючи лезо своєю долонею. Здивувавшись такому маневру, на секунду втрачаю обачність та потім опиняюсь знову притиснутою до стіни, але тепер однією рукою, яка тримає справжній клинок, кінчик леза якого притиснутий до моєї шиї.

– Сейне… – шепочу реальна я, щосили блокуючи огидний голос у моїй голові.