Костянтин Шелест - Максим Темний. Набуття , Костянтин Шелест

– Тепер уже вийде... Малі до школи ходять, ти ж знаєш, вони в мене серйозні, відповідальні й самостійні. Старший молодшу водить і допомагає мені, якщо що... і нагодує вранці, і одягне... Хоча їм до школи тільки о восьмій виходити, а до тебе мені п’ятнадцять хвилин пішки. Тож я маю все встигнути. Макс... а умови які? Що робити? Раптом я не впораюся…

– Ага... компетентні люди схильні применшувати свої можливості, тоді як некомпетентні ніколи ні в чому не сумніваються... Впораєшся. Не переживай. У будь-якому разі буде адаптаційний період. Навчишся.

– Ой, Макс... я просто не вірю... А зарплата?

– За нашими мірками не дуже велика, але не погана. Явно більше, ніж ти коли-небудь досі заробляла. Може спочатку буде трохи менше, на час випробувального терміну, а потім буде повністю. Тут як шеф скаже. Він нормальний, прямий і чесний.

– Макс…

– Чого? – він уловив у її голосі несподівані нотки, – ти що, ревіти зібралася? Не смій... життя тільки починається, його треба радісно зустрічати.

– Не буду, – живчик у ній переміг, – о восьмій ранку я в тебе.

“А приємно все ж таки... я як Незнайко – роблю одні добрі справи... І чарівника я вже дочекався, він заздалегідь прийшов”, – подумав він і почав збиратися додому.

До будинку, де жила Таня, підійшов із запасом у п’ять хвилин. Терпіти не міг спізнюватися. Не красиво це. Колись читав – “Точність – ввічливість королів”. Він звісно не король, але якщо ти не багатий і не маєш влади, то все, що в тебе є, – це твоя честь і гідність. Завжди можна почекати самому, але не можна, щоб на тебе чекали. Якщо, звісно, ти не хам, який вважає себе великим.

Двері йому відчинив Віктор.

– Вітаю ще раз, – Макс простягнув йому пляшку “Кіндзмараулі” і пакет із сиром і ковбасою.

– Ну ти даєш, – вийшла з кухні Таня, – у нас що вина і ковбаси немає?

– Такого немає. Повинен же я вас чимось пригостити теж? – дві пляшки шикарного вина йому дісталося від шефа, який з якоїсь потреби їздив у Грузію, і привіз два ящики справжнього грузинського. А сир просто був його улюблений, з величезними дірками.

– Макс чудово готує, – сказала Таня Віктору, – я ніколи не думала, що він так може... Тихенький такий, на роботі сидить у своїй норі... – у її словах не було жодного підтексту для Віктора, просто констатація факту. – Постав, будь ласка, вино на стіл, а сир я зараз наріжу…

Макс пройшов за чоловіком до кімнати. Квартира у Тетяни була двокімнатна, стандартного планування. Зарплата начальника відділу дозволила їй зробити якісний ремонт і облаштувати своє гніздечко відповідно до своїх бажань. Треба визнати, смак у неї був. Жодних рожевих шмарклів, усе дуже просторо і вільно, у світлих тонах. Вікно було збільшено на всю висоту за рахунок того, що прибрали підвіконний перестінок, батареї, що зазвичай висять там, перенесли в інше місце. Саме ж вікно було хитрим – стулка відчинялася паралельно, з’їжджаючи вбік, а не так як зазвичай.

– У тебе затишно і красиво. Мені подобається, – похвалив Макс господиню.

– Пізно. Уже пізно до мене підкочувати, – Таня посміхалася, – треба було раніше ґав не ловити, а тепер усе – тут є господар.

– Ах он ти як... – Макс вдавано насупився... – ну тоді, звісно, ну тоді... ти тільки сильно його не муч, одразу люби і все тут.

– Я його не мучу, я його люблю, – вона щасливо подивилася на Віктора. Той теж усміхався.

Вони сіли за стіл. Усілякої їжі було достатньо, Таня зробила наголос не на кількість, а на різноманітність. Мабуть, найбільшою тут була курка, засмажена на пляшці до апетитної хрусткої скоринки золотистого кольору... Кілька видів сиру, скибочки шинки і мариновані гриби…

– Чоловіки будуть горілку?

Макс заперечно хитнув головою, Віктор теж відмовився.

– Давайте краще вино... хоч ми й не будемо упиватися, але мені потрібна свіжа голова.

Віктор розлив усім вино, Тані – зовсім трохи хлюпнув на денце келиха.

– Мені не можна багато, ти ж знаєш... – Таня зніяковіло посміхнулася, а Макс помітив здивований швидкий погляд, кинутий Віктором на неї, – хлопці... перший тост я хочу випити за тебе, Макс. Може це всупереч усім традиціям, але я так хочу. Хочу, щоб ти був здоровий і щасливий довго-довго... і життя твоє було насичене справами, за які тобі ніколи не буде соромно, – вона м’яко смакуючи скуштувала вино.

– Справді... в мене такого ще не було, хоча "Кіндзмараулі" в мене водилося…

– Тебе тоді на заводі не було, носилася десь... а шеф приїхав і пригостив, хто йому під руку попався, – пояснив Макс факт того, що в нього вино є, а її якось воно обійшло стороною. Поставив келих на стіл і вирішив оцінити куховарство господині, щосили намагаючись їсти повільно й потроху, бо зголоднів за день, перекус увечері не рахується, не хотів набити шлунок і потім сидіти, ледь дихаючи. Трохи перекусивши, вирішив сказати наступний тост.

– Тань... як би воно не виглядало, але насправді я дуже радий, що все сталося саме так, як сталося. Радий за вас, за твою сміливість і терпіння... Тепер ти не одна, а скоро вас буде троє... Нехай у вас усе буде добре. Тримайтеся, не здавайтеся, вірте одне одному. За вас, друзі! – Вони випили... – І ще... я тут подумав, що треба все ж пояснити все Віктору, а то якось незручно виходить. Мені не хочеться, щоб недомовки між вами призвели до чогось нехорошого. А так завжди буває. Тому, – він гордовито й пафосно простягнув руку, – я звільняю тебе від даного слова! – але наприкінці не втримався й усміхнувся, – але розповім усе сам. Так буде краще.