Станіслав Лем - Казки роботiв. Кiберiада

кожен був сам собі господарем усіх муз, усебічно розвиненим і втіленим генієм. Іще то тут, то там за деякими вікнами стукотіли друкарські машинки, хльоскали пензлі, скрипіли пера, але щораз частіше котрийсь геній через цілковите невизнання викидався з вікна горішнього поверху на бруківку, підпаливши перед тим майстерню. Тоді горіло одночасно у багатьох місцях, протипожежна служба, що складалася з автоматів, гасила вогонь, але з часом і у врятованих будинках не стало кому жити. Автомати‑асенізатори, двірники, пожежники та інша обслуга почали потроху знайомитись із доробком вимерлої цивілізації, і він страшенно припав їм до вподоби, а оскільки спершу вони не все могли зрозуміти, то почали еволюціонувати в бік щораз вищої інтелігентності, щоб належно адаптуватися до високоодухотвореного середовища. Так дійшло до остаточного кінця, бо вже ніхто не прибирав, не чистив каналізації, нічого не витирав і не носив, розпочалося тільки велике читання, декламація, спів і вистави; канали позабивалися, смітники переповнилися, пожежі довершили справу, і лише пластівці кіптяви та обгорілі аркуші з віршами літали по спорожнілій околиці. Трурль сфотографував цю страшну картину, сховав препарат у найдальший куток шухляди й довго хитав головою в душевному розладі з самим собою, бо не знав, що тут вдіяти. Від отих турбот відірвав його крик перехожих: «Горить!» – а це, власне, горіла його бібліотека, бо кілька засунутих необачно поміж книжки цивілізацій були атаковані звичайнісінькою пліснявою, а вони, прийнявши її за космічну навалу чи вторгнення агресивних істот, зі зброєю в руках почали боронитися проти пришельців, і через те вибухнув вогонь. Згоріло майже три тисячі Трурлевих книг і ще стільки ж цивілізацій полускало в полум’ї. Були поміж них і такі, котрі, за найкращими Трурлевими розрахунками, ще могли втрапити на шлях до Загального Щастя. Після ліквідації пожежі Трурль усівся на свій твердий стільчик у залитій водою і закіптюженій аж по стелю майстерні і, щоб хоча б чимось потішити себе, почав передивлятися вцілілі цивілізації, які пожежа застала у щільно замкненому інкубаторі. Одна з них у науковому відношенні вже так розвинулася, що збудувала астрономічні телескопи й спостерігала крізь них Трурля, а він сприймав ці спрямовані на себе скельця як найдрібніші капельки роси. Отож він доброзичливо всміхнувся, зауваживши таке палке бажання пізнання, але одразу ж підскочив, зойкнувши, схопився за око й побіг до аптеки – так боляче його влучило пострілом лазерного променя, скерованого астрофізиками тієї цивілізації. Відтоді він уже ніколи не підходив до мікроскопа без темних окулярів.

Значні прогалини, спричинені в рядах культур пожежею, треба було заповнити, отож Трурль знову взявся за створення Ангстремиків. Одного дня мікроманіпулятор задрижав у нього в руках, і щойно включена установка виявилась здатною продукувати не прагнення до Добра, а хіть до зла. Замість того, щоб одразу ж викинути зіпсований препарат, Трурль заклав його до інкубатора, – конструкторові було цікаво, яких потворних форм прибере цивілізація, складена з істот, нікчемних іще зі сповитка. Яким же було його здивування, коли на предметному скельці з’явилася зовсім пересічна культура, нічим особливо не краща, але й не гірша від усіх інших! Трурль схопився за голову.

– Оце‑то так! – вигукнув він. – Значить, з Добродійчиків, Лагодитів, Благородців, Ближньолюбів виходить те саме, що з Вертифляків, Паскудистів і Негідняків? Ха! Нічого не розумію, тільки відчуваю, що ще трохи – і я осягну якусь важливу істину! І з Добра, і зі Зла народжуються подібні плоди серед розумних істот – як же це зрозуміти? Звідки таке жахливе усереднення?

Покричав так, помізкував, але в голові анітрохи не прояснилося, отож він поховав усі цивілізації до шухляди й пішов спати.

Наступного ранку сказав сам собі: «З усього видно, що я взявся вирішувати найважчу в усьому Космосі проблему, коли вже навіть Я, Сам Особисто, не можу з нею впоратися! А може, Розум несумісний із Щастям, і на це, здається, вказує випадок Щаспобута, який танув у буттєвому екстазі, доки я не підкрутив йому мислення? Але я не можу припускати такої можливості, погоджуватись на неї, вважати її властивістю Природи, оскільки це означало б, що в Бутті зачаєна злостива й хитра, майже диявольська підступність, котра спить у матерії і тільки на те й чекає, щоб пробудилася свідомість – як джерело страждання замість буттєвої насолоди. Але Космосові зась до думки, яка прагне поліпшити цей нестерпний стан речей! Я мушу змінити те, що є. Але водночас і неспроможний цього зробити. То що ж, я опинився в глухому куті? Та де там! Для чого ж тоді підсилювачі розуму? Чого не зможу вирішити сам, за мене зроблять мудрі машини. Збудую‑но я Комп’ютера для розв’язування екзистенційної дилеми!»

Як надумав, так і зробив. Через дванадцять днів посеред майстерні височіла машина‑громада гранчастої форми й шумувала струмом. Вона не вміла, та й не повинна була нічого робити, а тільки розв’язати одну загадку. Він увімкнув її й пішов прогулятися, поки струм розігріє кристалічні нутрощі. Коли повернувся, побачив, що машина зайнята надзвичайно складною працею. Вона монтувала з підручного матеріалу іншу, набагато більшу від себе машину. Та, в свою чергу, протягом ночі й наступного дня вирвала з фундаменту стіни будинку й висадила дах, конструюючи наступну велетенську машинерію. Трурль розбив на подвір’ї намет і терпляче чекав кінця цієї важкої розумової роботи, але про нього не було й гадки. Через усю луку до лісу, кладучи його покотом, розрослися дальші корпуси, і незабаром якесь із поколінь первісного Комп’ютера з приглушеним шумом уперлося у води ріки. Трурль, бажаючи оглянути в цілому все, що утворилося на цей час, змушений був витратити півгодини на швидку ходу. Та коли він пильніше придивився до поєднання машин, то аж затремтів увесь. Сталося те, про що він знав лише з теорії: адже, як твердить гіпотеза великого Кереброна Емтадрата, універсального кунстмайстра обох кібернетик, – якщо дати обчислювальній машині непосильне для неї завдання, вона, переступивши певний поріг, званий Бар’єром Мудрості, замість самій мучитися над вирішенням проблеми, будує наступну машину, але й та, уже достатньо хитра, щоб зрозуміти, що й до чого, в свою чергу, передає перекинутий на неї тягар наступній машині, що її негайно змонтовує сама, і процес такого перекладання завдання на іншого тягнеться до нескінченності! Оскільки сталеві підйомні крани сорок дев’ятої машинної генерації уже сягали обрію, то сам лише шум мислення, котре полягало в переповіданні проблеми все далі й далі, могло заглушити водоспад. Якщо мудрість полягає у тому, щоб доручити комусь іншому роботу, яку треба було виконати самому, то програм слухаються лише механічні обчислювальні дурники. Зрозумівши суть