Катя Кірініна - Вибач та зрозумій, Катя Кірініна

59.

Андрій
 

Стою в коридорі лікарні й думаю тільки про те, що не варто було Олесю відпускати одну на зустріч з цим виродком Вербицьким, я відчував, що ця зустріч не потрібна їй. Але моя дружина настільки правильна, що мало не постраждала через своє сумління.

Розумію, він не встиг образити її, але по її скляному погляду, розумію, що безслідно все одно не пройде.

– Андрію, – гукає Ігор і я обертаюся.

Мій начальник охорони чудово сьогодні попрацював, можна сказати, я вперше відчуваю стосовно до людини, таку глибоку подяку. Він оперативно спрацював і показав мені кілька фотографій, на яких цілком виразно було видно, з ким Вероніка спілкується, от я й знав, де потрібно було шукати.

Про те, що завод Булатова сподобався Саші, я тоді був ще не в курсі, але те, що Олесі була небажана, ця зустріч, зрозумів швидко.

– Все нормально? – хрипко питаю я. – Він живий?

– Живий. Тільки пом'ятий трохи, ти добре до нього приклався, нерви? – обережно цікавиться друг.

– А ти б не приклався, як побачив, як якийсь мудак намагається зґвалтувати твою дружину? – різко питаю і відразу шкодую, але з іншого боку, що мені залишалося робити? Чемно попросити Вербицького зупинитися і погрозити пальцем. Все це не про нашу ситуацію.

– Охолонь, я не про це, сам розумієш, що я вчинив би так само, – Ігор підіймає руки в оборонному жесті й робить крок назад.

Відверто кажучи, я настільки лютував, що важко вдалося зупинитися. Все ще почалося з під'їзду і цієї тварюки Вероніки, яка на порожньому місці створила проблеми. Я трохи не очікував її зустріти саме там, тому вже тоді розійшовся. Але коли біля дверей у квартиру Олесі, почув її голос, усе всередині перевернулося.

Звичайно, мені нічого не залишалося, як дати Вербицькому по пиці.

– А вона де?

– Подзвонив Глібу, зараз розбираються з нею, посади їй уже не бачити, все собі наламала сама, – спокійно відповідає Ігор. – У принципі, можу Гліба попросити зайнятися і Вербицьким, він хоч по пиці отримав, але все одно повинен за багато чого відповісти.

– Нічого поки не робіть без мого відома, я хочу ще з ним поговорити, – втомлено видихаю я.

– Як скажеш, – начальник охорони згідно киває.

Як тільки Ігор йде, залишається найважче – зайти в палату, в якій Олеся, і розпочати розмову. Я винен перед нею, це правда, але не чекав такого повороту з цією довбаною секретаркою і своїм колишнім другом. Ось уже злий пам'ятний гад, стільки років виношував план помсти. Але все це квіти, у порівнянні з погаслим поглядом Олесі. Я чітко розумію, що від неї можна очікувати чого завгодно.

Тихо заходжу в палату і видихаю, моя кохана дівчинка сидить спиною до мене і дивиться у вікно. На вулиці вже вечір, захід сонця красиво розфарбував небо у химерні кольори, і цей несприятливий день добігає кінця, впевнений завтра все стане краще.

Мені так багато хочеться їй сказати, але чомусь усі слова застряють у горлі, не знаю толком з чого почати.

– Де Даша? – першою починає розмову Лисичка.

– Вона з нянею зі свого садка, зараз поїдемо додому і заберемо її, – сідаючи на сусідній стілець біля лікарняного ліжка, розглядаю Олесю.

На її обличчі розповзся слід, залишений цим виродком, і набув фіолетового відтінку, але вона все одно красуня, моя красуня. Довге волосся хвилями розпадається по її плечах, а постава така рівна, наче вона королева.

Насилу уявляю, що зможу бути без неї, як я взагалі міг так думати? Мені треба було за неї боротися, доводити їй щодня, що я люблю тільки її, тоді можливо і не було б цього залицяльника з нею поруч, і в нього не вийшло б запудрити їй мізки. Якби я не робив стільки необдуманих вчинків, у нашому житті все могло бути інакше, але вже пізно думати, якби було б.

Пізно. Прийшов той момент, у якому настав час брати відповідальність, за свої дії, і я готовий.

– Додому до тебе? – без емоційно питає Олеся.

Мені не подобається її стан, але може я нічого не розумію про спробу зґвалтування, може це й справді викручує тонку душевну організацію?

У фізичному плані, у неї все нормально, не рахуючи відбитка на обличчі, але вона перенервувала, підвищився тиск і ось ми опинилися в лікарні. Дякувати Богу, все обійшлося.

– Можемо поїхати будь-куди, ти тільки скажи, – пропоную я.

– Я поки що з тобою нікуди не готова їхати, хочу просто забрати доньку, – тихо каже дружина.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно