О. Генрі - Вождь червоношкірих: Оповідання
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ковбої щойно повернулися до табору, де ніхто не чекав їх із вечерею. Які тільки прокляття не сипалися на голову кухаря, що втік! Поки вони знімали сідла і стриножували коней, до табору прибули новачки і спиталися, де тут Пінк Сондерс. Старший виступив уперед, і вони віддали йому записку управителя.
Пінк Сондерс, який розпоряджався всім, що стосувалося роботи, вважався першим веселуном і дотепником у таборі, де всі — від кухаря до управителя — були в рівному становищі. Прочитавши записку, він помахав рукою товаришам і, надриваючи глотку, урочисто оголосив:
— Джентльмени, дозвольте представити вам Маркіза і Міс Саллі!
Новачків його слова наче збентежили. Новий кухар здригнувся, але, пригадавши, що «Міс Саллі» — звичне прізвисько кухарів на всіх ранчо Західного Техасу, заспокоївся і добродушно приєднався до загального реготу. Що стосується його супутника, то ця витівка не тільки збентежила його, а й розсердила. Різко обернувшись, він схопився за луку сідла, очевидно, маючи намір поскакати геть.
Але Міс Саллі доторкнувся до його плеча і сказав, сміючись:
— Нічого, нічого, Маркізе. Сондерс не хотів тебе образити, навпаки! У тебе такий гордий вигляд, і ніс, як у аристократа, — це прізвисько якраз для тебе.
Міс Саллі розсідлав коня, і Маркіз, змінивши гнів на милість, пішов за його прикладом. Миттю засукавши рукави, Міс Саллі кинувся до комори.
— Ну так, я ваш новий кухар, чорт забирай! Ану, хлопці, зберіть більше хмизу, і за півгодини я впораю вам найсправжнісіньку вечерю.
Жвавість і добродушність, з якими Міс Саллі миттю перерив усе в коморі і, знайшовши каву, борошно та сало, узявся до діла, одразу здобули йому прихильність табору.
При найближчому знайомстві і Маркіз виявився славним, веселим хлопцем, щоправда, він тримався дещо осібно, осторонь грубих табірних розваг. Але ця замкнутість так пасувала до його прізвиська, що здавалася доречною, і хлопці навіть полюбили його за цю рису. Сондерс призначив його гуртівником. Маркіз був чудовий наїзник і управляйся з ласо і клеймом не гірше за інших ковбоїв.
Незабаром між Маркізом і Міс Саллі зав'язалося щось подібне до дружби. Після вечері, коли посуд було перемито і прибрано, їх зазвичай бачили разом: Міс Саллі палив свою люльку, вирізану з кореневища шипшини, а Маркіз плів собі нового арапника або шкріб сирі ремені на пута для коней.
Управитель не забув своєї обіцянки подумати при нагоді про кухаря. Навідуючись до табору, він довго з ним розмовляв. Чимось Міс Саллі приворожив його. Якось опівдні, повертаючись з об'їзду, він завітав до табору і сказав йому:
— Наступного дня вас змінить новий кухар. Як тільки він з'явиться, приїжджайте до садиби. Будете вести в мене всю звітність та кореспонденцію. Мені потрібна надійна людина, яка могла б усім розпорядитися, коли мене немає на місці. Щодо платні можете не турбуватись, на Даймонд-Кроссі не скривдять людину, яка дотримує господарського інтересу.
— Гаразд, — сказав Міс Саллі так спокійно, наче тільки цього й очікував. — А ви не будете проти, якщо я поселюся у вас із дружиною?
— Як, ви одружені? — здивувався управитель, явно незадоволений тим, що справа повернула на інше. — Уперше чую.
— Та в тім-то й річ, що не одружений, але не проти одружитися, — відповів кухар. — Я все відкладав, доки трапиться справжня посада і в мене буде хоча б дах над головою. Не міг же я поселити дружину в наметі.
— Справді, — погодився управитель. — Табір не місце для одруженої людини. Що ж, у будинку в нас просторо, і якщо ви виявитеся тим, за кого я вас маю, — ласкаво прошу. Напишіть їй, нехай приїжджає.
— Гаразд, — повторив Міс Саллі. — Як тільки завтра мене змінять, я вже не забарюся.
Вечір був прохолодний, і, повечерявши, ковбої розсілися навколо великого багаття. Поступово їхні завзяті жарти змовкли і настала повна тиша, а це у ковбойському таборі небезпечний знак — тут вже неодмінно чекай якоїсь каверзи.
Міс Саллі і Маркіз сиділи на колоді і розмовляли про перевагу довгих чи коротких стремен під час їзди на далеку відстань. Незабаром Маркіз підвівся і попрямував до дерева, де у нього сушилися ремінці для нового ласо. Як тільки він пішов, з Міс Саллі трапилася маленька прикрість: вітер задув йому в око смітинку тютюнової крихти, з якої Смізерс, він же Сухий Струмок, скручував собі покурити. Доки кухар тер потерпіле око, з якого текли сльози, Дейвіс Грамофон, якого звали так за уїдливий, скрипучий голос, підвівся з місця і розпочав говорити:
— Громадяни і хлопці, дозвольте поставити вам одне запитання. Хай кожен тут скаже, яке є на світі найбільше неподобство, таке, що порядній людині і дивитися не годиться?
— Погана карта на руках!
— Нічия телиця, коли під рукою немає клейма!
— Твій ніс!
— Револьверне дуло, коли воно дивиться просто на тебе.
— Мовчати, дурні! — втрутився товстун Теллер, уже немолодий гуртівник. — Фоні краще знає, дайте йому сказати.
— Так от, громадяни і хлопці, — вів далі Грамофон. — Усі ті неподобства, які ви тут пе-ре-лічували, досить сумні, і ви, можна сказати, майже вгадали, але тільки не зовсім. Немає на світі більшого неподобства, ніж оце, — і він указав на Міс Саллі, який усе ще тер собі очі, — коли довірлива, ос-ліп-лена молода особа вбивається, тому що підлий зрадник розбив її серце. Що ми з вами — люди чи, може, хижі звіри, що дозволяємо якомусь а-ри-сто-кра-тикові сміятися з почуттів нашої Міс Саллі? Невже ми так і дивитимемось, як цей красень з блискучим титулом топче почуття своєї красуньки, адже кому, як не нам, вона довірила свою долю. Отже: маємо ми намір чинити, як годиться справжнім чоловікам, або так і будемо їсти підмочений хліб, знаючи, що це вона обливає його гіркими сльозами?
— Яке свинство! — обурено пирхнув Сухий Струмок. — Порядні люди так не поводяться. Я давно помічаю, що цей гад упадає за нашою красунею. А ще Маркіз називається! Скажи, Фоні, маркіз — це титулована особа?
— Це ніби як король, — поспішив із поясненням Осока. — Тільки нижче чином. Трохи менше від валета, більше за десятку.
— Прошу зрозуміти мене правильно, — продовжував Грамофон. — Це зовсім не значить, що я проти аристократів. Є серед них і порядні люди. Я сам з ними водився. Я не один кухоль пивця перехилив із мером Форт-Уерта, зі мною не гребував водити компанію навіть касир з полустанку — а це такі
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вождь червоношкірих: Оповідання», після закриття браузера.