Анджей Сапковський - Відьмак. Володарка Озера

— Ні, — з притиском заперечив Беренгар Льоварден. — Її треба заслужити.

* * *

— Якщо пані й панове дозволять… — голос Шілярда Фітц-Естерлена набрав специфічного, відомого вже перемовникам тону, який свідчив: те, що амбасадор зараз скаже, він вважає незмірно важливим. — Якщо панове й пані дозволять, я прочитаю зміст надісланої мені aide-méemoire[45] Його Імператорської Величності Емгира вар Емрейса, з ласки Великого Сонця імператора Нільфгарду…

— О ні. Не знову, — заскреготів зубами Демавенд, а Дійкстра лише застогнав. Від уваги Шілярда те не сховалося, бо сховатися не могло.

— Нота довга, — визнав він. — Тож я її переповім замість того, щоб читати. Його Імператорська Величність висловлює велике задоволення перебігом перемовин і, як людина, налаштована миролюбно, із радістю приймає досягнуті компроміси й поєднання. Його Імператорська Величність зичить подальшого прогресу в перемовинах і їх закінчення для загальної користі…

— Тож берімося до діла, — перервав його Фольтест. — І живо! Закінчимо для загальної користі й повертаємося додому.

— Слушно, — сказав Генсельт, якому додому було далі за інших. — Закінчимо, бо якщо будемо валандатися, то нас тут і зима застане!

— Чекає на нас іще один компроміс, — нагадала Мева. — І справа, якої ми кілька разів ледь торкалися. Думаю, лякаючись, що вона може нас розділити. Час зламати той переляк. Бо проблема ж не зникне від того, що ми її боїмося.

— Це точно, — сказав Фольтест. — Тож до діла. Вирішимо статус Цінтри, проблему наслідування трону, спадку після Каланте. Це проблема велика, але я не сумніваюся, що ми з нею впораємося. Правильно, ваша вельможносте?

— Ох, — усміхнувся дипломатично й таємничо Шілярд Фітц-Естерлен. — Справа щодо спадку трону Цінтри матиме рішення дуже швидко. Це ж справа легша, аніж пані та панове собі припускають.

* * *

— Я подаю на обговорення, — оголосила Філіппа Ейльгарт досить бездискусійним тоном, — наступний проект: зробімо з Цінтри повірницьку територію. Надамо мандат Фольтестові з Темерії.

— Щось занадто в нас той Фольтест зростає, — скривилася Сабріна Ґлевіссіг. — Надто великі він має апетити. Брюґґе, Содден, Анґрен…

— Нам потрібна, — відрізала Філіппа, — сильна держава в гирлі Яруги. І на Сходах Марнадалю.

— Я не проти, — кивнула Шеала де Танкарвіль. — Нам те потрібно. Але не Емгирові вар Емрейсу. А нашою метою є компроміс, а не конфлікт.

— Кілька днів тому Шілярд пропонував, — нагадала Франческа Фіндабайр, — провести демаркаційну лінію, поділивши Цінтру на зони впливу, на Зону Північну й Зону Південну…

— Дурість і дитячі пустощі, — обурилася Маргарита Ло-Антіль. — Такі поділи не мають жодного сенсу, вони є винятково причиною для конфліктів.

— Я думаю, — сказала Шеала, — що Цінтра має бути перетворена на кондомініум. Владу ж слід увести комісаричну, через представників королівств Півночі й імперії Нільфгард. Місто й порт Цінтра дістануть статус вільного міста… Ви щось хотіли сказати, дорогенька пані Ассіре? Прошу. Зізнаюся, я найчастіше краще сприймаю дискурси, що складаються з повних, закінчених фраз, але прошу. Ми слухаємо.

Усі магічки, не виключаючи блідої, наче привид, Фрінгілли Віго, уп’ялися очима в Ассіре вар Анагід. Нільфгардська чародійка не поспішала.

— Пропоную, — заявила своїм милим і лагідним голосом, — зосередитися на інших проблемах. Цінтру ж залишити в спокої. Про окремі справи, про які мені донесено, я просто не встигла вам повідомити. Справу Цінтри, шановні соратниці, уже вирішено й закінчено.

— Що? — Очі Філіппи звузилися. — Що то має означати, дозвольте запитати?

Трісс Мерігольд голосно зітхнула. Вона вже здогадалася, уже знала, що то має означати.

* * *

Ваттьє де Рідо був смутним та прибитим. Чарівна й чудова в коханні золотоволоса Кантарелла кинула його раптово й несподівано, без зайвих слів і пояснень. Для Ваттьє це був удар, удар страшезний, після якого він ходив, наче отруєний, був знервованим, розсіяним та одурілим. Мусив контролювати себе, пильно стерегтися, аби не впійматися, аби не бовкнути якоїсь дурні в розмові з імператором. Часи великих змін не сприяють нервовим і некомпетентним.

— Купецькій гільдії, — продовжив, зморщивши лоба, Емгир вар Емрейс, — ми вже відплатили за неоціненну допомогу. Дали ми їм досить привілеїв, більше, ніж діставали вони від трьох попередніх імператорів, разом узятих. Що до Беренгара Льовардена, то ми і йому винні за допомогу в розкритті змови. Він обійняв високу й прибуткову посаду. Але якщо Льоварден виявиться некомпетентним, то, незважаючи на його заслуги, вилетить звідти, наче з пращі. Добре, щоб він про те знав.

— Я постараюся, Ваша Величносте. А що з Дійкстрою? І з тим його таємничим інформатором?

— Дійкстра скоріше помре, аніж видасть мені свого інформатора. Йому самому, щоправда, мали б віддячити за ту звістку, що впала, наче з неба… Але як? Дійкстра нічого від мене не прийме.

— Якщо можна, Ваша Імператорська Величносте…

— Говори.

— Дійкстра прийме інформацію. Щось таке, чого він не знає, а знати хотів би. Ваша Величність може відплатити йому інформацією.

— Браво, Ваттьє.

Ваттьє де Рідо зітхнув із полегшенням. Щоб зітхнути, відвернув обличчя. Тому перший помітив дам, які до них наближалися. Графиню Ліддерталь Стеллу Конгрев і довірену її турботі світловолосу дівчину.

— Ідуть, — указав рухом брови. — Ваша Імператорська Величносте, дозволю собі нагадати… Державні інтереси… Позиція Імперії…

— Облиш, — досить різко відрізав Емгир вар Емрейс. — Я ж сказав: подумаю. Прикину справу та прийму рішення. А коли прийму, то проінформую тебе щодо того рішення.

— Слухаюся, Ваша Імператорська Величносте!

— Що ще? — Біле Полум’я Нільфгарду нетерпляче стукнув рукавичкою по стегну мармурової нереїди з оздоблення цоколю фонтана. — Чому ти не йдеш, Ваттьє?

— Справа Стефана Скеллена…

— Не помилую. Смерть зрадникові. Але після чесного та докладного процесу.

— Слухаюся, Ваша Імператорська Величносте!

Емгир навіть не глянув, як той вклонявся і йшов. Дивився на Стеллу Конгрев. І на світловолосу дівчину.

«Ото йде інтерес Імперії, — подумав він. — Фальшива принцеса, фальшива королева Цінтри. Фальшива володарка гирла річки Ярри, яке настільки важливе для Імперії. Ось вона підходить, опустивши очі, перелякана, у білій шовковій сукні із зеленими рукавами та перідотовому кольє в невеличкому декольте. Тоді, у Дарн Ровані, я зробив комплімент цій сукні, похвалив добір коштовностей. Стелла знає мій смак. Тож знову одягла лялечку під нього. Але що я маю з лялечкою робити? Поставити на каміні?»

— Шляхетні пані, — схилився першим. Поза тронною залою придворні манери та ввічливість стосовно жінок зобов’язували в Нільфгарді навіть імператора.

Вони відповіли глибокими реверансами й похиленими головами. Стояли перед увічливим, але все ж імператором.

З Емгира було вже досить протоколу.

— Залишись тут, Стелло, — наказав сухо. — А ти, дівчино, супроводжуватимеш мене на прогулянці. Ось мій лікоть. Голову вище. Досить, досить мені отих дрижаків. Це ж тільки прогулянка.

Пішли алейкою, серед кущів