Аврора Лимонова - Академія Міста Химер, Аврора Лимонова

І не встигла Майя відповісти, як Ельдар підхопив її на руки й заскочив на бильця. Майя ахнула, глянувши вниз. Їй стало погано. Вона обхопила Ельдара за шию і заплющила очі.

 — Будь ласка, не треба... — видихнула вона, злякано притулившись до хлопця.

Її пробило тремтіння — їй уже доводилося падати з цієї висоти. Вона знала, що це за безнадійне почуття, коли від жаху все всередині розбивається вщент ще до того, як ти досяг землі. І ще раз відчути це... Ні, навіть думати про це не хотілося!

 — Ти віриш мені? — запитав тихий, але впевнений голос.

Майя обережно розплющила повіки й заглянула в очі Ельдару. Він дивився на неї з таким теплом, що, якби вони зараз не стояли на смертельній висоті, то б точно обімліла. У його погляді вона прочитала: все буде добре. Тому тільки тихо запитала:

 — А ти не відпустиш?

 — Не відпущу, — Ельдар притиснув її міцніше.

Майя побачила, як його плащ покрився лускою, за спиною з’явилися перетинчасті темно-сині крила. І не встигла вона усвідомити, як він зробив крок. Та так невимушено, буденно. На мить Майю охопило знайоме почуття падіння і жаху. Вона зойкнула і заплющила очі. О, Небеса, вона знову летить у прірву!

Все це тривало не більше секунди. Вітер різко змінив напрям.

Майя не відразу знайшла сили розімкнути повіки. Лише через декілька секунд вона відкрила очі й побачила унизу гострий дах вежі. Ельдар злетів над замком, створивши навколо них захисну сферу — Майя це відчула, бо вітер відступив. Схоже, хлопець застосував якесь заклинання, щоб захистити її від льодяних вітровіїв на такій висоті.

Майя з нетерпінням очікувала, коли він стане знижуватися. Але він підіймався ще вище. І Майю знову пробило тремтіння. Від страху й не заговорити. Вона знову заплющила очі.

Так що ж виробляє Ельдар?! Навіщо її так мучить?!

 — Розплющ очі, — почула вона голос хлопця.

 — Не хочу!

 — Просто мигцем глянь.

Майя обережно розплющила очі. Над ними в небі розсипалися безліч яскравих зірок, як камінці порваного намиста. Яскраво горів майже повний місяць. Тут, так далеко від землі, він служив головним джерелом світла. Майя в секундному забутті дивилася на небо, яке ніби розкрилося їм, як найглибша скарбниця. А потім змусила себе опустити очі.

Зітхання зірвалося з її губ. Вежі академії здавалися невеликими конусами, присипаними снігом у світлі блідого місяця. Ельдар зробив коло, даючи Майї можливість розглянути всі двори, тераси й дахи величезного замку.

 — Подивися вперед, — сказав він.

Майя підняла голову до долини. І знову не стримала видих. Місто розцвіло перед нею всіма фарбами, сяючи, немов безліч дорогоцінних каменів. Рубіновий бульвар нагадував червоно-золоте розписане полотно. На ньому виглядали такими маленькими люди, дерева, трамваї й карети. Немов все місто стало ляльковим і крихким. Простягни руку і візьми будь-який будиночок з нього. Десь вдалині виднілися такі ж яскраві Сапфіровий і Гіацинтовий бульвари, як синя і жовта стрічки.

 — Все ще страшно? — запитав Ельдар, коли вони зайшли на друге коло над академією.

Майя подивилась на нього. Його очі з витягнутими зіницями дивно блищали на тлі зимової ночі. Її все ще пробивало тремтіння. Серце готове розірватися, але вже не від страху.

 — Я ніколи не бачила подібної краси, — прошепотіла вона, немов боялася сполохнути почуття, що охопило її.

Вона знову повернулася до міста. Ох, так ось яким бачать світ птиці та дракони! З такої висоти вона немов спостерігала інший світ, зовсім незнайомий.

Ельдар зробив третє коло, даючи Майї насолодитися видом Цвіточа, і пішов на зниження у бік густих ялин. Від усього світу зараз їх ховала темрява, тому ніхто б не помітив, як вони приземлилися на краю засніженого тренувального поля.

Але Майя не відразу зважилася відпустити його. Вона так сильно трималася за нього весь час польоту, що руки її затекли. Ельдар чекав, коли вона прийде до тями. Коли ж вона змусила себе відпустити його, він обережно поставив її на землю.

Опинившись на своїх двох, дівчина ледь не впала. Ельдару довелося її притримати. Він звернув крила і накинув пальто. Майю все ще переповнювали почуття, від захвату їй хотілося сміятися й стрибати. Радість охопила її від кінчиків пальців до самої глибини душі. І від цього вона сп'яніла, як від міцного вина.

 — О, Небеса, це так чудово! — розсміялася Майя. — І ти можеш так завжди!

 — З часом звикаєш, — добродушно спостерігав за її захватом хлопець.

Він забрав у неї сумку, взяв за руку і повів між смереками. Охоплена враженнями, вона не помітила, як академія зовсім зникла з поля зору. Вони дійшли до огорожі, покритої плющем. Ельдар вивів на одному з листочків якусь руну. Одразу знак випарувався, а на його місці виникло обличчя Люсі.

 — Пане, кликали мене, — чемно сказала вона.

Майя здивовано подивилася на обличчя. Щось не пригадувала вона, щоб Люся хоч колись до адептів зверталася таким тоном.

 — Відкрий хвіртку, будь ласкава, — попросив Ельдар.

Обличчя кивнуло, стіна з плюща, немов завіса, розступилася в боки, явивши погляду невелику стару хвіртку. Кам'яна кладка тут виглядала старою, і Майя зрозуміла, що ця огорожа ще з часів Рубінового замку.

 — Прошу, — відгукнулося обличчя.

 — Стривай, а Люся не розкаже про нас? — схаменулася Майя, коли Ельдар попрямував до хвіртки.

 — Ні, — впевнено заявив той.

Майя глянула на обличчя, яке мовчазно спостерігає за ними. Невже, як і з щурячою королевою, німфа охочіше пішла на угоду з Ельдаром через його спорідненість з нелюдами?

— Люся в минулому служила сім'ї Яхонтів Червоних, — здогадався про її збентеженість Ельдар.

 — І тепер служу, — відгукнулося Люся.

 — У моєї сім'ї більше немає замка.

 — Рубіновий замок зрівняли з землею, але земля належить вашому роду, — зауважила німфа.

 — Якого теж більше немає.