Тетяна Гуркало - Ліїн із роду со-Ялата. Інтригани, Тетяна Гуркало

— Це навряд. Пастки їх тільки роздратують. Тим більше, їхній король напевно думає, що спіймав шпигуна, який надсилав нам відомості. Так що пастки їх не зупинять і не змусять розвернутися. Хіба що можуть спробувати піти не прямою, але й на цей випадок є заготівлі. Або з тилу підійти, але тоді на них чекатиме сюрприз від школи. А в інших місцях причалити можуть хіба що човники на зразок нашого, великим кораблям там нема де розвернутися. Не дарма предки Ліїн саме цей острів обрали для будівництва свого палацу.

— А все найцікавіше ми пропустимо, — зітхнувши, сказав гребець.

— Найкраща битва завжди та, в якій не береш участі, — повчально сказав немолодий маг-лікар, готуючи чергове зілля для володарки птахів, що тихенько лежала між лавами на мішку з вовною. — Усі ці битви лише в казках гарно виглядають.

— Більшість бійців, до речі, теж, — посміхнувшись, сказав Мікал. — А під час бою всі щось роблять, намагаються не потрапити у своїх, утримати захист і зрозуміти, що ж відбувається. Не дарма давні корольки вважали за краще битви спостерігати з вершин пагорбів. Так вони хоч щось розуміли та могли вчасно втекти, якщо їхні воїни починали програвати.

— І ніякої тобі романтики, — практично простогнала володарка птахів.

Весляр важко зітхнув. А лікар допоміг дівчині сісти, напоїв її черговою капостю і велів спати, доки чоловіки розбираються та драпають із місця подій. Тому що у цій битві вони вже посиділи на своєму пагорбі. Тепер із цього пагорба все одно нічого не видно.

А Івіль знову насолоджувався морем. І коли відчув черговий легенький дотик кінчика ножа до шкіри, тільки посміхнувся. Він і не сумнівався, що відлякувачі демонів створюють багатошаровий кокон. Він наказав би створити такий самий. Тому що ці тварюки вічно голодні, голодніші за щурів. І голод може змусити їх пройти через лякаючий кордон, а може й не через один.

І він навіть встиг занудьгувати, коли два корабля, що йшли попереду, раптом спалахнули і злетіли в небеса, ніби їх підкинуло гігантською невидимою хвилею.

— Захист, індивідуальний захист! — несамовито закричав адмірал. — Опустити вітрила, ні, розгорнути…

Ще чотири кораблі повторили долю перших двох. А ті, що йшли за ними, чомусь навіть не намагалися ні захищатися, ні повернути, просто і буденно спалахнули.

— Знизу! — гаркнув Івіль, що всією шкірою відчув, як зітхнуло море. — Передайте, б'ють знизу, на дні, мабуть, амулети!

Адмірал його не почув і на ад'ютанта, котрий спробував звернути увагу на короля, тільки махнув рукою. Йому хотілося бігати і заважати віддавати правильні накази капітану, боцману та решті.

— Бовдур, — похмуро сказав Івіль, і теж махнув рукою, а потім стиснув її в кулак і смикнув на себе, вириваючи з ідіота життя.

Кораблі попереду продовжували спалахувати, але вже не всі поспіль, а тільки ті, якими командували такі ж ідіоти, яким був адмірал.

— Сигнал, атака знизу! — знову гаркнув Івіль.

І нарешті, над морем залунав барабан, а моряки перестали безглуздо метатися і зайнялися тим, чим і мали.

А Івіль сів і вилаявся.

Втім, він підозрював, що на нього чекатимуть. Тому й поспішав, намагаючись дати якнайменше часу на підготовку.

А вони все одно встигли підготуватись.

Втім, можливо, вони взагалі готувались віками. З того самого дня, як зрозуміли, що королівство Злотих Туманів за жодних умов не піде під руку імперії. Отже, боялися. І коли довелося залишити столицю, все підготовлене захопили з собою. І цю столицю зараз захопити найпростіше.

Але спочатку треба захопити справжніх нащадків імператорів та бажано жінок. І імперія навіть чинити опір не зможе.

— Так, я не помилився. Головне — Хребет Дракона. І вони мене своїми фокусами не затримають. Я не дам їм більше часу. І жодних більше адміралів.

Барабан все звучав та звучав. А кораблі йшли вперед, залишивши позаду невдачливих товаришів, які намагалися загасити команди. І мало хто звернув увагу на те, що гаснути вогонь не хотів, незважаючи на всі зусилля.