Дроянда - Темний союз, Дроянда

— Ну ось, нарешті бачимо твою усмішку, — Ян підсунув їй тарілочку.

Анна сіла, взяла шматочок тістечка і з насолодою його скуштувала.

— Це так смачно… — прошепотіла вона.

— Так і має бути, — підморгнув Мирон. — Ми ж про тебе дбаємо.

— Дякую вам, хлопці… Ви найкращі!

Ян і Мирон завмерли на мить, а потім одночасно розсміялися.

— Ого, тепер ми ще й твої братики? — підколов Ян, підморгнувши.

— Схоже, що так, — Мирон схрестив руки на грудях, удавано серйозний. — Ну що, Ян, беремо відповідальність за нашу маленьку сестричку?

Анна почервоніла, прикриваючи обличчя руками.

— Ой, я це випадково… просто ви так про мене дбаєте, як справжні брати…

Ян усміхнувся і ніжно скуйовдив її волосся.

— Все нормально, сестричко. Нам навіть подобається.

Мирон кивнув, схиляючись ближче до неї.

— Але це не звільняє тебе від відповідальності. Тепер, якщо щось — ми перші будемо за тебе заступатися.

Анна розсміялася, зворушена їхньою турботою.

— Домовилися, братики.

Вона знову взяла шматочок тістечка, а Ян і Мирон задоволено переглянулися. Тепер вони ще більше відчували, що вона для них важлива.

Алекс уважно вислухав Мирона, а потім перевів погляд на Анну. В його очах промайнуло щось між турботою й ревнощами.

— То ти тепер їхньою сестричкою стала? — він ледь посміхнувся, схрестивши руки на грудях.

Анна зніяковіла, але Ян обійняв її за плечі й підморгнув Алексу.

— Ну а що? Ти ж не завжди поруч. Комусь треба її захищати.

Мирон кивнув:

— Вона сказала це випадково, але нам сподобалося. Тепер ми офіційно її братики.

Алекс зітхнув, але в його очах з’явилося тепло. Він підійшов до Анни й ніжно провів пальцями по її щоці.

— Головне, щоб ти була щаслива. Але пам’ятай, що головний тут все одно я.

Анна ледь усміхнулася й обійняла його.

— Ти завжди головний для мене.

Ян і Мирон перезирнулися й розсміялися.

— Ну все, нас списали, — жартома сказав Ян.

— Ей, не ображайтеся, — Анна підморгнула їм.

Алекс потягнув її ближче до себе й глянув на хлопців.

— Але якщо хтось знову її засмутить, мені повідомите першими.

— Авжеж, босе, — підняв руки Мирон.

Ян кивнув:

— Ми тепер одна команда.

Анна радісно усміхнулася, розуміючи, що тепер у неї є не тільки коханий, але й справжні брати-друзі.

Алекс одразу посерйознішав, коли почув ім’я Анджеліки. Він перевів погляд на Мирона:

— Де вона зараз?

Мирон спокійно відповів:

— Як я й казав, вона звільнена. Дала заяву й пішла, але при цьому не виглядала занадто засмученою.

Анна здивовано подивилася на хлопців:

— Думаєте, вона ще щось задумала?

Ян схрестив руки на грудях:

— Я б не виключав цього. Вона хитра. Якщо їй щось потрібно, вона знайде спосіб отримати це.

Алекс зітхнув, провівши рукою по волоссю.

— Мені не подобається ця ситуація. Занадто легко вона погодилася.

Мирон кивнув:

— Так, я теж подумав про це. Вона не сперечалася, не намагалася виправдатися.

Анна трохи напружилася, відчуваючи, що щось не так.

— Може, вона просто чекатиме зручного моменту?

Алекс обійняв її за плечі й сказав:

— Не переживай, кохана. Ми будемо пильними. Якщо вона знову щось спробує, їй це не зійде з рук.

Ян і Мирон теж виглядали настороженими, але намагалися не показувати це перед Анною. Вони розуміли, що тепер треба бути уважнішими, адже Анджеліка точно так просто не зникне.