Стефані Маєр - Аптекар

— А я? — перепитав Деніел. — Мене вже давненько в новинах не показували.

— Деніеле, ми вже давненько новини не дивились, — зазначила вона.

— О, гадаєш вони зараз розігрують історію про поганця?

— Можливо. Маємо перевірити.

— Хочеш подивитись новини? — гукнула Вал із кімнати поруч.

— Ні, якщо ти зараз дивишся телевізор, — увічливо відповів Деніел.

— Ліворуч від холодильника, у шафці, є ще один, через дві шафки, — мовила вона до нього.

Деніел, підійшовши до вказаної шафки, відчинив дверцята, за якими показався вбудований екран. Дверцята закотились у нішу збоку.

— Пречудово, — мовив Кевін, відвівши на півсекунди погляд від власного ноутбука.

Алекс знову взялася до свого дослідження, а Деніел тим часом перемикав канали, поки не знайшов цілодобовий канал новин. Увімкнувши негучно звук, він повернувся до неї і сів поруч.

Алекс не чула, як Вал підвелася, та раптом білявка перехилилась через її плече.

— Оце справді прісненько, — відкоментувала вона.

— Якщо додати у рівняння те, що я можу померти, стає гостріше, — відповіла Алекс.

— Ти казала, що тобі нове обличчя потрібне?

— У, так. Бач, через синці та пов’язки мене легко запам’ятовувати.

— А у твоїй справі погано, коли тебе запам’ятовують?

— Погано.

— Я можу це зробити.

— Що? — спитала Алекс.

— Зробити тобі нове обличчя.

Алекс озирнулась, і тепер її увагу було прикуто цілковито до Вал. — Що ти маєш на увазі?

Розділ 26

— Було б легше, аби ти припинила робити дві речі водночас, — нарікала Вал.

— Даруй, у мене такий собі дедлайн.

— Просто тримай голову рівно.

Алекс щосили старалась. Вона сиділа з ноутбуком Кевіна на колінах і навушниками у вухах. Коли Карстен їхав в авто, вона могла чути обидві сторони, що беруть участь у розмові. На жаль, Карстен здебільшого, перебуваючи за кермом, телефонував своїй єдиній доньці Ерін. Вони майже без упину розмовляли про онучку — ту, фото якої було в кулоні у Алекс, — тому після перших сорока хвилин розмов про те, яка додитсадкова програма без проблем забезпечить зрештою вступ до університету з Ліги Плюща[7], Алекс почала прокручувати вперед, щойно чула голос доньки, або, якщо Карстен перебував у кабінеті, то особливий тон, яким він розмовляв тільки з Ерін. Вони розмовляли набагато більше, ніж уявляла собі Алекс. Розім’явши пальці, вона натиснула кнопку «Грати». Ерін досі белькотіла щось про те, щоб узяти Лівві в зоопарк. Алекс нічого не пропустила. Знову натиснула перемотку вперед.

— Знай, що це не ідеально виконане завдання, і ти сама у цьому винна.

— Усі недоробки з моєї вини, — погодилася Алекс.

Вал відвернула Алекс від стіни, на якій висіли люстерка, аби та не побачила, що зроблено. Вона лише відчувала, що її шкіру вкривають важким шаром олійної фарби. Чимось намастили шрам на її вилиці, воно було туге й тиснуло. Вона гадала, що гостьова ванна кімната розкішна, але ця була взагалі божевільною. У цій одній кімнаті могли б мешкати дві родини по п’ятеро чоловік.

Вона вдруге звернула увагу на дисплей ноутбука. До Карстонів знову прийшла хатня господарка. Вона, як видається, приносила продукти через день. Алекс помітила те, що лежало зверху в пакунку: органічне знежирене молоко, хліб із висівками, апельсиновий сік, кавові боби. У неї була реєстраційна картка хатньої господарки, за якою Кевін знайшов її адресу. Поночі Алекс зможе вибігти й поставити на її авто пристрій стеження, щоб простежити за нею до крамниці.

Коли вона знову прослухала аудіо, Ерін саме прощалась. Алекс і гадки не мала, як Карстен був здатен так довго вислуховувати доньчини балачки. Добре, що в нього лише одна дитина. Мабуть, він робив кілька справ одночасно, як і Алекс.

Під час розмов стосовно роботи він узагалі не згадував жодних імен, а імені, що починається з П, — і поготів. Вона почувалася так, що має тільки відправити цю історію в глибини пам’яті, а її підсвідомість вирішить завдання за неї. На жаль, ці думки ніяк не йшли їй з голови, тому вона ні в чому не просувалась.

— Добре, останній штрих, — мовила Вал, насилу надягаючи перуку на голову Алекс.

— Ой.

— Краса — це біль. А зараз можеш подивитись.

Алекс скуто підвелася — вона надто довго просиділа непорушно — і поглянула у люстро.

Видовище її спантеличило. Вона не впізнала у відображенні цю низеньку жінку, яка стоїть поруч із Вал.

— Як… вона машинально помацала пальцями місця, де мали б бути її рани.

Вал смикнула її за руку.

— Не чіпай нічого, розмажеш.

— Де все воно поділось?

Обличчя жінки у дзеркалі було не скалічене, досконале. Шкіра обличчя була свіжа, як у чотирнадцятирічної. Очі великі, окреслені, але не занадто виділені. Губи повніші, а вилиці чіткіші. У неї було середньої довжини каштанове волосся, меліроване рудим. Волосся спадало грайливими прядками, обрамляючи несподівано високі вилиці.

— Вуаля, у тебе нове обличчя, — сказала Вал. — Весело було. Наступного разу я випробую тебе в ролі білявки. У тебе хороший тон шкіри, з багатьма відтінками виглядатиме цілком природно.

— Фантастично, просто не йму віри! Де ти навчилась таке робити?

— Я граю багато різноманітних ролей, — Вал знизала плечима, — але чудово, коли в тебе є модель. Я завжди змалку мріяла про одне з тих великих погрудь ляльки Барбі, на яких можна випробовувати різні стилі, — простягнувши руку, вона торкнулась маківки на перуці на голові Алекс, — чи маленьку сестричку. Але більше воліла мати погруддя Барбі.

— Та я, мабуть, років на десять за тебе старша, — заперечила Алекс.

— Чудовий комплімент. Та хай скільки тобі років насправді, ти не старша за мене в тому, що насправді важить.

— Як скажеш, — Алекс була не в гуморі сперечатись. Вал щойно подарувала їй несподівану перепустку із в’язниці на волю. — Рідна мати мене б не впізнала!

— Я можу зробити тебе сексуальнішою, — мовила Вал, — але ж ти хотіла бути непримітною…

— Мабуть, я ніколи в житті не мала сексуальнішого вигляду. Страшно глянути, як би було сексуальніше.

— Закладаюсь, Денні б сподобалось, — зацвірінькала Вал.

— До речі… що я зіпсувала? Що нас видало?

Вал усміхнулась.

— Пусте. Коли двоє людей так одне на одного западають, вони цим аж світяться. Ви нічого не зробили.

Алекс зітхнула.

— Дякую, що переказала свої спостереження Кевінові.

— Ти говориш саркастично, але натомість тобі слід мені подякувати. Хіба без таємниці зараз не краще?

— Мабуть, так… але ж він мало не прострелив мені голову, ось у чім річ.

— Хто не ризикує, той не п’є шампанського.

Алекс, підійшовши до дзеркальної стіни, нахилилась, аби ближче розгледіти своє маскування. На обличчі було щось на кшталт протезної шкіри,