Айріс Мердок - Чорний принц, Айріс Мердок

собою тупого інструмента. Я не прихильник погроз і натяків на фізичну силу. Мушу вас запевнити, я теж маю достатньо фізичної сили, і не варто її провокувати.

Ми з Джуліан особисто влаштуємо своє майбутнє так, як вважатимемо за потрібне. Між нами цілковите порозуміння. Будь ласка, змиріться із цим і припиніть свої жорстокі й марні спроби змусити вашу доньку чинити так, як вона не хоче.

Б. П.

Найдорожчий мій старий Бреде!

Дякую за твого листа. Я не знаю, де Джуліан (чесне слово), але гадаю, що вона зі своїми друзями. Я бачилася з Арнольдом, і він згадував про цю ситуацію зі сміхом! Боюся, тепер я не розумію, чому ти так розхвилювався. (Мені все одразу видалося кумедним!) Звичайно, вона приваблива дівчинка, але хіба вона не вважає тебе таким собі дядечком чи багатеньким татусем? Я в цьому ні бум-бум. Арнольд каже, що ти повіз її на вихідні до моря, а коли став занадто настирливим, вона накивала п’ятами. Хай там як, це його версія. Думаю, все добре, що на добре виходить, honi soit qui mal у pense[124], диму без вогню не буває і так далі. Сподіваюся, що тепер ти вже трохи охолов. Будь ласка, зустрінься зі мною. Я знаю, що ти був удома минулого разу, коли я приходила, — я бачила тебе за склом вхідних дверей. (Хтось мусить тобі сказати, що це скло майже прозоре, особливо коли двері до вітальні відчинені!) Підозрюю, що Френсіс досі з тобою (мені він, зрозуміло, тут не потрібен); він обожнює тебе. Не дивно, що ти гадаєш, наче всі інші теж. Дивися нижче.

Бреде (це найважливіша частина листа), я хочу тобі сказати дещо. Я шкодую, що зустріла Арнольда одразу після свого повернення сюди. Він подобається мені, він цікавить мене й розважає мене. (А мені подобається, коли мене розважають.) Але, гадаю, я просто використала його, щоб відволіктися. Я повернулася заради тебе. (Ти знав це?) І я досі тут заради тебе. Я глибоко прихильна до тебе і, знаєш, насправді ніколи від тебе не відмовлялася. Десь глибоко в душі я вважаю тебе ще потішнішим за Арнольда. То чому б нам не зійтися? Якщо ти потребуєш розради, я розраджу тебе. Як я вже казала раніше, я приваблива, розумна й заможна вдова. За мною багато хто впадає. То що скажеш, Бреде? Стара добра фраза «поки смерть не розлучить нас» щось таки означає, розумієш? Я ще раз зателефоную тобі завтра.

Непокоюся і люблю тебе, Бреде, старий.

Кріс.

З уривку про «очікування» читачеві може здатися, що вже минули тижні. А насправді спливло лише чотири дні, схожих на чотири роки.

Люди, що живуть словами й письменництвом, схильні, як я вже зауважував, приписувати цій галузі комунікації мало не магічну силу. Листа до Джуліан я переписав тричі та надіслав один примірник до Ілінґу, другий — до її педагогічного коледжу, а третій — до школи. Я й сам не вірив, що вона отримає хоч одного з них, але можливість написати листи й кинути їх до поштової скриньки стишувала мій біль.

Наступного дня після похорону зателефонував Гартборн і детально пояснив, чому не зміг бути присутнім. Я забув сказати, що раніше він продиктував Френсісові ретельно продумане повідомлення зі співчуттям із приводу Прісциллиної смерті! Також телефонував мій лікар, щоб повідомити, що марка мого снодійного потрапила до списку заборонених препаратів.

Третього вечора навідалася Рейчел. Зрозуміло, що, хай би коли лунав дзвінок, я стрімголов нісся до дверей, ледь живий від надії та жаху. Двічі це була Крістіан (яку я не пускав), одного разу Ріґбі шукав Френсіса. (Френсіс вийшов, і вони трохи побалакали на подвір’ї.) Четвертою відвідувачкою була Рейчел. Я уздрів її крізь скло й відчинив двері.

Побачивши Рейчел тут, у моїй квартирі, я наче здійснив погану подорож на машині часу. Спогади смерділи загниванням. Я почувався хворобливо наляканим і відчував до неї фізичну відразу. Її кругле, широке бліде обличчя було жахливо знайомим, але це знайоме ховалося за нечітким серпанком сну. Наче до мене навідалась мати у своїх поховальних одежах.

Рейчел зайшла й задерла голову з неабияким збудженням, імовірно, удаваною впевненістю й мало не піднесенням. Не дивлячись на мене, вона протиснулася повз, глибоко запхавши руки до кишень свого твідового пальта, укритого павутинням дощових крапель. Вона була цілеспрямованою й привабливою, а я відхилився, щоб не заважати їй іти. Вона зняла свій вовняний капелюх і пальто, легенько струсила їх і повісила в передпокої. Ми сіли у вітальні, освітленій холодним коричнюватим світлом раннього надвечір’я.

— Де Джуліан?

Рейчел розгладила спідницю на колінах.

— Бредлі, я хотіла сказати вам, як мені шкода, що Прісцилла померла.

— Де Джуліан?

— А ви хіба не знаєте?

— Я знаю, що вона повернеться. Але де вона, я не знаю.

— Бідалошний старий Бредлі, — нервово вигукнула Рейчел, неначе закашлялась.

— Де вона?

— Вона на канікулах. Де саме вона тепер, я не знаю, чесне слово. Ось лист, який ви надіслали їй. Я не читала його.

Я взяв листа. Коли пристрасне послання повертається непрочитаним, у найвіддаленіших куточках нашої уяви щось спустошується. Якби вона хоч десь прочитала його, цілий світ змінився б. А тепер вітер приніс мені назад мої слова, немов мертве листя.

— Ох, Рейчел, де ж вона?

— Чесно кажу, не знаю. Я не підтримую з нею зв’язку. Бредлі, припиніть це. Подумайте про свою гідність чи ще про щось. Ви маєте жахливий вигляд, наче вам сотня років. Могли б уже нарешті поголитися. Уся ця історія — лише вигадка вашої фантазії.

— Ви не думали так, коли Джуліан казала, що кохає мене.

— Джуліан іще дитина. Нещодавні справи значно більше стосуються нас із Арнольдом, аніж вас. Вам варто було б трохи розумітися на людській природі, якщо ви називаєтеся письменником. Звичайно, усе це було по-своєму «серйозно», але те, до чого люди вдаються, іноді має підтекст. Джуліан обожнює нас, проте іноді вона полюбляє інсценувати невеличкі заколоти. Наважуся сказати, що ми надмірно опікуємося нею як батьки, а вона ще просто дитина. Тому обіймає нас однією рукою й відштовхує другою. Вона хоче переконати себе, що вільна, і водночас потребує нашої уваги, вона потребує стосунків, за які її сваритимуть. Ви вже не перший, ким вона скористалася, щоб засмутити нас. Минулого року вона вигадала, наче нестямно закохана в одного зі своїх учителів — гаразд, він не такий старий, як ви, але одружений і має четверо дітей, а вона влаштувала нам таку собі «демонстрацію». Але