Джойс Кері - Улюбленець слави, Джойс Кері

«інтимний», то він, лікар, дозволить собі піти трохи далі й спробує мені дещо нагадати: як жінка, що прожила в шлюбі двадцять років, я мала б розуміти, до яких згубних наслідків може призвести вимушена відмова від деяких давніх звичок для такої людини як Честер, у його віці, з його постійною нервовою напругою! І мені, його дружині, слід було б знати, що він, сер Т., уже сьогодні змушений вдатися до деяких ризикованих заходів, щоб урятувати Честера від постійного безсоння,— але поки що, і це його не дивує, лікування не дало жодних наслідків...

— Не я один, багато хто вважає, що ваш чоловік от-от звалиться від утоми, і відповідальність за це, я переконаний, впаде передусім на вас;- ви відповідаєте за нього не лише перед ним, а й перед цілою нацією.

Я не повірила йому ані на стілечки. Я знала, що у Честера міцні нерви, він чудово ними володіє і легко настроюється на потрібний лад. Лише спитала:

— І він послав вас усе це мені переказати?

Т. промовчав, і я зрозуміла, що Честер принаймні знав аргументи, якими оперуватиме його посланець. Замість відповіді він удав, ніби страшенно обурений з моїх слів (пригадую, я бачила подібний вираз на обличчі в одного відомого лікаря, коли хворий поставив йому «несубординаційне» запитання) і сказав:

— Я не знаю, місіс Німмо, що ви хочете робити далі, але, очевидно, ви розраховуєте на те, що людина такого рангу як Німмо змушена буде за будь-яку ціну уникати розголосу, коли справа торкнеться шлюборозлучного процесу. Раджу не забувати, є й інші засоби, завдяки яким можна домогтися своїх законних прав.

І коли я сказала, що не розумію, куди він хилить, сер Коннелл відповів, що згідно з одержаною ним інформацією, «співвідповідач у цій справі» теж обіймає державну посаду, і, отже, на нього також поширюється вимога державної «дисципліни».

Признатися, мене вразило не так те, що Честер підозрює мене у зраді з Джімом, як ця погроза. Не вірилося, що він здатний на таку підлоту. «Я вже не кажу, що це чистісіньке безглуздя! Припустімо, все це правда,— думала я.— І що ж, він приневолить мене повернутись до нього й удаватиме, ніби не знає, що я його ненавиджу й усім єством зневажаю? Який сенс повертати собі дружину за таких умов? Я однаково рано чи пізно від нього пішла б».

На мене напала така лють, що я не змогла на ту мить нічого відповісти, і Т. глузливо додав:

— Кажуть, у вашого друга така ситуація, що йому не до ризику.

Я спитала, чи не мучить його іноді сумління, чи не боїться він кидати людям отакі бездоказові звинувачення. Проте він належав до тих самозакоханих пиндючних мужлаїв, що, навпаки, хизуються своєю грубістю, і говорив зі мною таким тоном, якого вживають полісмени до панельних шльондр.

— Облиште, місіс Німмо, ми з вами не вчорашні. Не з вашою шлюбною репутацією говорити зі мною в такий спосіб.

Я повернулася до нього спиною і пішла в напрямку дому. Але він наздогнав мене й не відставав, горлаючи мені на вухо:

— А що до того, чи не мучить мене сумління, то про жінку, що кидає такого чоловіка як містер Німмо, чоловіка, який віддає батьківщині життя, я міг би сказати набагато різкіше!

На щастя, він був черевань і страждав на астму, і мені вдалося втекти від нього,— добре, що вдалося, бо інакше я б себе не стримала: він довів мене до такого стану, коли вже не знаєш, як боронитися, і можеш піти на все.

Діставшись до своєї кімнати, я вирішила, що тепер уже ніколи не зможу повернутися до Честера. Я замкнула двері зсередини і почала пакувати речі. Навіть через годину мене все ще колотило від ненависті до Честера й до цього бевзя-ескулапа, Честерового поплічника. Склавши валізи, я на хвильку присіла, щоб обміркувати, куди ж мені тепер податися,— і зловила себе раптом на тому, що тремчу не лише від гніву, а й від страху.

Цей липкий страх був мені знайомий і раніше. Двічі я мало не вмерла від страху, коли буря заскочила нас на старому човні, та ніколи ще я не була так панічно перелякана, як тепер. До мене раптом дійшло, що мав на увазі цей лікар, натякаючи на Джіма і на мою погану репутацію. Виходить, усі ці довгі роки не припинялися балачки (до мене вони, звичайно, не доходили), що я вийшла заміж надто поспішно і що Джім завжди був моїм коханцем. Але чом він ужив слово «дисципліна»? Невже вони можуть знову відправити Джіма на «заслання»? Такий випадок уже був,— усе місто розповідало про те, як одного капітана квапливо відправили на крайній схід,— щоб він був якомога далі від генеральської дружини.

Принизливо було навіть і думати про такі речі, а вже боятися їх і поготів! Я вирішила не піти на ленч і послала тітоньці свої вибачення. Я досі ще була в тенетах нерішучості,— тобто знала, що самотужки нічого не зможу вдіяти. Лишалося чекати, що з того всього вийде.

Відразу ж після ленчу мені принесли записку від сера Коннелла. Якщо я передумала, писав він, його машина так само до моїх послуг. І я зрозуміла, що програла. Не вистачило мені мужності кинути виклик Честерові та його зграї.

В машині всю дорогу мій лікар-поліцай не закривав рота, але то вже була люба й приязна бесіда, продиктована виключно бажанням полегшити мій стан; він. молов і молов, щоб згаяти час і, звичайно, напутити мене. Він розповів мені про одну свою пацієнтку, котра, втративши внаслідок нещасливого випадку сина-одинака, збожеволіла, бо саме перед тим не пустила його до армії. Він розповів мені ще одну історію — про юнака, тричі пораненого, який, ледве оклигавши, знову напросився в окопи, і як мати зраділа, дізнавшись, що в неї такий геройський син!

— Вона пишається ним! Їй було б соромно, якби він учинив інакше! Родина справжніх патріотів!

Такі байки я чула вже не раз. У мене в самої син