Роберт Хайнлайн - Чужинець на чужій землі

Він відповів марсіанською:

— Я не ґрокаю тут Старійшину.

— Я не знаю — я ж сказала тобі.

— Я ґрокаю неправильність.

— Майку! Пам'ятай!

— Так, Джилл.

Бун запитав:

— Що він говорить, юна леді? Про що ви запитуєте, містере Сміт?

Джилл швидко відповіла:

— Нічого суттєвого. Сенаторе, я можу вийти? Мені зле,— вона знову глянула на труп. Над ним підіймалися клуби диму, а один промінь світла завжди пробивався крізь них, щоб освітити його обличчя. Світло змінювалося, а разом з ним і обличчя; тим часом його очі здавалися яскравими і живими.

Бун заспокійливо промовив:

— Інколи таке трапляється — принаймні першого разу. Але вам потрібно глянути на нього з галереї шукачів, розташованої під нами, — подивитися звідти вгору під цілковито іншу музику. Повністю. Там важка музика, з інфразвуковими вкрапленнями, — я вірю в те, що вона нагадує їм про їхні гріхи. Зараз ця кімната — місце для медитацій Радісних Думок для вищих осіб Церкви. Я часто буваю тут, якщо почуваюся хоча б трохи гірше — сиджу і близько години смакую сигару.

— Будь ласка, сенаторе.

— О, звісно ж. Ви можете просто почекати ззовні, дорогенька. Містере Сміт, залишайтеся тут так довго, як захочете.

Джубал запитав:

— Сенаторе, а чи не краще нам піти на службу?

Тож всі вони пішли. Джилл трусила і стискала руку Майка: вона безглуздим чином злякалася, що Майк міг щось зробити з тим страхітливим експонатом, — і тоді б їх лінчували, а може, й гірше.

Двоє охоронців у формі, надзвичайно схожій на херувимську, проте значно пишнішій, загородили їм шлях схрещеними списами, коли вони дійшли до входу у Святилище. Бун докірливо сказав:

— Годі, годі! Ці паломники — особисті гості Верховного Єпископа. Де їхні значки?

З непорозумінням розібралися, значки видали — а разом з ними й лотерейні квитки. Ввічливий лакей промовив:

— Сюди, Єпископе, — і повів їх угору широкими сходами до відокремленої ложі прямо навпроти сцени.

Бун відійшов убік, щоб їх пропустити.

— Спочатку ви, юна леді, — а далі почалася боротьба бажань; Бун хотів сидіти поруч з Майком, щоб відповідати на його питання. Проте Гаршоу переміг, і Майка всадовили між Джилл та Джубалом, а Бун сів збоку.

Ложа виявилася просторою та розкішною, з дуже зручними кріслами з регулюванням, попільничками для кожного та відкидними столиками для закусок, розставлених на поручні перед ними. Завдяки розміщенню на балконі вони опинилися десь у п'ятнадцяти футах над головами прихожан — і не більше ніж в сотні футів від вівтаря. Біля нього стояв молодий священик, який розігрівав натовп, рухаючись під музику: він виставляв свої сильні м'язисті руки назад та вперед і стискав кулаки. Його потужний бас час від часу приєднувався до хору, і тоді він підіймав руки, проповідуючи:

— Підніміть же свої зади! Чого ви чекаєте? Не дозвольте Дияволу застати вас зненацька!

Зміїний танець рухався дуже широким нефом униз, потім правим нефом, звідки, пройшовши перед вівтарем, знов вливався в центральний неф; ноги тупали в такт з ритмічними рухами священика та синкопованою піснею хору. Раз, два, — стогін! Раз, два — стогін! Джилл слухала ритм і знічено зрозуміла, що, напевно, було б весело приєднатися до того танцю — оскільки все більше і більше людей робили це, керуючись глузливими репліками священика.

— Хлопець подає надії, — схвально сказав Бун. — Я кілька разів проповідував з ним у парі і можу стверджувати, що він передає тобі вже підігрітий натовп. Преподобний «Джаг» Джекермен грає у команді «Овнів». Ви бачили його ігри?

— Боюся, що ні, — визнав Джубал. — Я не слідкую за футболом.

— Справді? Ви не знаєте, що втрачаєте. Що ж, впродовж сезону більшість вірян залишаються після служб; тут вони обідають на своїх лавах, звідки потім дивляться ігри. Вся стіна за вівтарем від'їжджає, і ви дивитеся просто на найбільше стерео із будь-коли збудованих; трансляція гри триває просто під твоїми ногами. Це значно краще, ніж дивитися її вдома, — адже дивитися гру в натовпі означає переживати значно більший захват.

Він зупинився та свиснув:

— Агов, Херувиме! Сюди!

До нього поспішив лакей.

— Так, Єпископе?

— Синку, ти після того, як розсадив нас, стрибнув так швидко, що я не мав часу зробити замовлення.

— Вибачте, Єпископе.

— Вибачення не відкриють тобі шлях до Раю. Будь щасливий, синку, бо якщо ти залишатимеш в собі цю пружину, то завжди залишатимешся на ногах. Повторімо те ж саме, люди? Добре! — він зробив замовлення та додав: — Принеси мені ще кілька сигар. Просто запитай у головного бармена.

— Зараз же, Єпископе.

— Благослови тебе, синку. Тримай...

Голова зміїного танцю проходила прямо під ними; Бун нахилився до билець, склав долоні рупором і голосно вигукнув:

— Доун! Агов, Доун! — жінка глянула вгору; він перехопив її погляд і жестом запросив піднятися. Вона посміхнулася. — Додай віскі до замовлення. Лети.

Жінка з'явилася швидко — так само як і напої. Бун повернув крісло у задньому ряду і поставив його перед собою, — так, щоб їй було легше підійти.

— Народе, познайомтеся з міс Доун Ардент. Моя люба, юна леді у куточку — це міс Бордмен, а біля мене — відомий доктор Джубал Гаршоу.

— Справді? Докторе, я вважаю ваші історії просто божественними!

— Дякую.

— О, я дійсно так вважаю. Я вставила одну з ваших котушок у програвач і майже кожного вечора засинаю під неї.

— Найвища шана, яку письменник тільки може отримати — байдуже сказав Джубал.

— Досить, Доун, — вставив Бун. — Молодик, який сидить між ними — містер Валентин Сміт, Людина з Марса.

Її очі розширилися, а рот відкрився.

— О, Боже!

Бун вигукнув:

— Благослови тебе, дитя! Ось це так справді несподіванка, чи не так?

Вона сказала:

— Ви дійсно Людина з Марса?

— Так, міс Доун Ардент.

— Називай мене просто Доун. О, Боже!

Бун поляскав її по долоні.

— Чи ти не знаєш, що то гріх — сумніватися у словах Єпископа? Моя люба, чи хотіла б допомогти направити Людину з Марса до світла?

— О, з радістю!

(«Звичайно ж, хотіла б, ти прилизана сучка!» — подумки сказала собі Джилл). Вона починала все більше злитися, відколи до них приєдналася міс Ардент. На жінці була темна довга сукня — аж під шию,