Скотт Ферріс - Інґа

1940 року придбала друкарську машинку Royal, але покупка повернула гроші сто разів. Втративши Hollywood Today, Інґа почала добре заробляти як фрілансерка.

Вона отримувала від 200 до 400 доларів за статтю від журналів на кшталт Collier’s, Liberty і Pageant за нариси про таких людей, як легендарний голлівудський шукач талантів Біллі Ґрейді, плідний художник із костюмів Уолтер Планкетт, акторка/супермодель Аніта Колбі (яку Інґа назвала «найфотогенічнішим обличчям в історії кінокамери») і найкраща голлівудська подруга Інґи, мініатюрна, руда шведська акторка Сіґне Гассо{862}.

Гассо, яку вважали «новою Гарбо», як і Інґа, була розлученою. Згодом вона стане хрещеною молодшого сина Інґи — Теренса. У нарисі про неї Інґа розмірковувала про плюси і мінуси статусу красивої, самотньої жінки в Голлівуді — «категорії», до якої вона сама належала. «У самотньої дівчини, — як це називала Інґа, — безліч переваг. Вона прокидається, коли хоче, іде, куди хоче, сама вибирає друзів, організовує вечірки, де і коли хоче. Доглядає за домом так, як хоче». З іншого боку, «вовки» постійно переслідували самотніх дівчат, які ставали поживою для світських колумністів. Про це незабаром нагадають й Інзі{863}.

Хоча фріланс добре оплачували, та Інґа засмутилася, що її кінопроби не принесли контракту на фільм. Вона вважала, що голова кіностудії MGM Луїс Барт Майєр перекреслив її шанси потрапити на екран, бо колись «обматюкала» його під час якоїсь сварки{864}. Але Майєр, певно, не гнівався на неї, бо 26 березня 1945 року MGM запропонувала їй піврічний контракт сценаристки із зарплатою 125 доларів на тиждень.

Інґа написала кілька пробних сценаріїв, але більшість з них, включно з історіями про Веннер-Ґрена і Кейєна, не були особливо переконливими, тож вона так і не стала сценаристкою для жодного фільму. «Художня проза абсолютно чужа мені», — зізнавалася Інґа, хоча одна з її історій ідеально підходила для фільмів у стилі нуар, які захопили повоєнний Голлівуд{865}. Це макабричне оповідання про аптекаря і серійного вбивцю з маленького містечка, який планує обратися судовим слідчим округу, щоб приховати власні злочини{866}. Під час роботи репортеркою у Washington Times-Herald Інґа згадувала, що допомагати писати про вбивства було «жахливо захопливо»{867}.

Знову отримавши роботу із доброю платнею, Інґа ще більше зраділа, коли 27 квітня 1945 року стала громадянкою США. Гассо організувала вечірку, щоб відсвяткувати цю подію. Колись, 12 грудня 1941 року, Інґа спитала агента Хардісона, чи ФБР зможе видати їй документ, який би вказував, що її справу закінчили розслідувати і визнали її невинною у шпигунстві. Тоді Хардісон відповів, що Бюро не може видати такий «диплом», але Інґа точно могла б тепер заперечити, що ніколи б не стала громадянкою, якби у ФБР чи іншої організації були серйозні сумніви щодо її лояльності до Сполучених Штатів.

Здається, тепер Інґа мала все, крім того, чого вона справді бажала. Як вона написала у нарисі про Гассо, у Голлівуді було багато чоловіків, які б з радістю зайнялися із «самотньою дівчиною» сексом, але дуже мало з «вовків» наважувалися на шлюб, дім і дітей.

Інґа все ще обмінювалася пристрасними листами з Кейєном, який служив у Новій Гвінеї, але як довго він міг бути на війні? Навесні 1945 року, коли люди ще не знали про розробку США атомної зброї, багато з експертів вважало, що війна з Японією затягнеться до 1947 року. Як Інґа багато разів говорила: відсутність не додає кохання в серці. Крім того, лишалося питання: чи виконає Кейєн свою обіцянку розлучитися з дружиною і одружиться з Інґою, та й сама вона, попри всі її запевнення в коханні, здається, не знала до кінця, чи самовпевнений Кейєн — саме той чоловік?

«Вийти за когось — неабияке завдання», — сказала Інґа Кейєну{868}. Він і сам зауважив, що їхні розмови про шлюб були односторонніми. «Ми завжди говоримо про те, чи будеш ти мені чудовою дружиною, але ще не починали розмову, чи я буду добрим чоловіком тобі», — писав він{869}.

Інзі подобалися впевнені чоловіки, але безтурботний Кейєн, який часто підписував листи до Інґи «Твій Білл, стейк, зроблений в Нью-Йорку», був надто самовпевненим. «Ти був таким милим, коли ми останнього дня верталися додому, а ти розповідав про все, що для мене зробив, — писала вона Кейєну. — Це змусило мене усміхнутися, бо ти був схожим на голуба, який роздуває груди, але такого дуже-дуже справжнього». Хоча їй і подобалися чоловіки, від яких вона могла чогось навчитися, вона також прагнула рівних стосунків. «Взаємоповага», — казала вона, мабуть, найважливіша складова справжнього кохання. Її нестача — «саме те, чому я не могла покохати своїх [колишніх] чоловіків»{870}.

Хоча майбутнє з Кейєном лишалося туманним, Інґа не була готова переглянути минуле із Джеком Кеннеді, який знову зателефонував. На початку 1945 року він намагався заспокоїти свої болі в спині у санаторії Castle Hot Springs біля міста Фінікс у штаті Аризона. Він мусив там пробути півроку, але вже за п’ять тижнів знудився і поїхав у Голлівуд. Опинившись там, він написав Біллінґсу, що збирається «серед іншого, переплести гланди із Інґою-Бінґою. Вона тепер працює в MGM. І цією сенсаційною новиною я завершую»{871}.

Інґа кілька тижнів тому вже видалила гланди, але не тому не збиралася «переплести» їх із Джековими. Вона відмовила почасти через вірність Кейєну, чия відсутність цього разу не зробила візит Джека таким незручним, але загалом тому, що в них не було майбутнього. Джек розповів, що вирішив балотуватися до Конгресу наступного року. Він робив свій перший крок до Білого дому, а це означало, що відновлення стосунків приведе в нікуди. Крім того, нещодавнє спілкування із ФБР нагадало Інзі, що хоч як би вона кохала Джека, їй треба заради себе самої (якщо