Міхаель Андреас Гельмут Енде - Нескінченна історія

обережно заходився розкладати на вільному місці свої нові знахідки. Він клав їх на м’який сніг, розташовуючи рівним рядочком. На одній табличці був зображений чоловік із грудьми, наче пташина клітка, в якій сиділо двоє голубів. На іншій - кам’яна жінка верхи на великій черепасі. На найменшій з таблиць можна було роз­гледіти нібито звичайного метелика, але його крильця були вкриті плямками у формі літер. Були й кілька інших зо­бражень, але жодне ніяк до Бастіяна не промовляло.

За якийсь час, коли вони з рудокопом знову сиділи в хижці, Бастіян запитав:

- А що стається із зображеннями, коли сніг починає танути?

- Тут завжди зима, - відказав Йор.

І це була вся розмова того вечора.

Усі наступні дні Бастіян продовжував шукати серед зо­бражень образ, який він міг би впізнати чи який би при­наймні щось для нього означав. Але - марно. Вечорами во­ни з гірником сиділи в хижі, і позаяк той ніколи нічого не говорив, Бастіян також призвичаївся мовчати. Поступово він перебрав від Йора і його манеру обережно рухатися, щоби не спричинити різкого звуку, від якого могли би по­розпадатися образи.

- Здається, я переглянув їх усі, - сказав Бастіян одного вечора. - Серед них нема жодного мого.

- Це зле, - відказав Йор.

- Що ж мені робити? - спитав Бастіян. - Може, я пови­нен чекати на нові образи, які ти для мене виноситимеш із надр?

Йор на мить замислився, а потім похитав головою.

- На твоєму місці, - зашепотів він, - я сам увійшов би у Копальню Мінроуд, щоби спробувати видобути звідти зна­йомі образи.

- Але ж я не маю твоїх очей, - обережно заперечив Бас­тіян. - У темряві я нічого не побачу.

- А хіба під час твоїх довгих мандрів тобі ніколи не да­вали ніякого світла? - спитав Йор і знову подивився крізь Бастіяна, кудись вдалину. - Невже в тебе нема якогось ка­меня, який випромінює сяйво, нічого такого, що тепер мог­ло б стати тобі у пригоді?

- Я мав такий камінь, - сумно зізнався Бастіян, але я змарнував Аль Джагір на щось цілком інше.

- Це зле, - повторив із закам’янілим лицем Йор.

- То що ж мені робити?

Рудокоп знову довго мовчав, перш ніж відповів:

- Тоді тобі доведеться працювати в темряві.

Бастіянові аж мороз пішов по шкірі. Він, щоправда, і

досі був наділений силою і відвагою, які дарував йому Ау- рин, та уявивши, що йому доведеться опинитися глибоко- глибоко під землею, та ще й у непроглядній пітьмі, він від­чув, як йому все аж похололо всередині. Йор нічого більше не сказав, і вони вклалися спати.

Наступного ранку гірник поторсав його за плече.

Бастіян підвівся.

- їж юшку і ходи! - коротко наказав Йор.

Бастіян послухався.

Він пішов за гірником до шахти, разом із ним сів у ко­шик підйомника, і вони почали спускатися в Яму Мінроуд. Спускалися вони доволі довго, все глибше і глибше. Давно вже змерх найостанніший відблиск скупого світла, яке проникало в колодязь шахти, та кошик підйомника продо­вжував рухатися вниз крізь кромішню пітьму. Нарешті во­ни відчули різкий поштовх. Це означало, що вони сягнули самого дна. Кошик став, і вони вийшли.

Тут, унизу, було набагато тепліше, ніж нагорі, на зимо­вій рівнині; минуло небагато часу - і все Бастіянове тіло вкрилося рясним потом. Він намагався не загубити в тем­ряві рудокопа, що крокував попереду, хоч той ішов дуже швидко. Це був звивистий шлях через безліч штолень, ко­ридорів, іноді навіть траплялися якісь начебто зали, як можна було здогадатися з неголосного відлуння кроків. По­спішаючи за Йором, Бастіян багато разів боляче вдарився об виступи гірської породи та балки чи підпори, одначе Йор анітрохи на це не зважав.

У той перший день, а також у кілька наступних гірник був наставником Бастіяна (просто тримаючи хлопця за ру­ки і скеровуючи їх, куди треба) у мистецтві відділяти одну від одної тонесенькі, крихкі, як найтонші крижинки, верс­тви слюди і знімати їх із пластів - одну по одній. Для цього рудокоп мав інструменти, на дотик - наче дерев’яні чи кіс­тяні шпателі; Бастіян так ніколи їх і не побачив, бо коли їхня цілоденна праця у штольні закінчувалася, знаряддя залишалися на робочому місці, вглибині шахти.

Поступово він навчився орієнтуватися у цілковитій те­мряві копальні. Розпізнавав ходи і штольні якимось новим незбагненним чуттям, якого навіть не міг пояснити. І одно­го дня Йор дав зрозуміти йому - без жодного слова, а тільки доторком руки, - що відтепер йому доведеться самому пра­цювати в одній із низьких штолень, куди можна було про­никнути тільки повзком. І Бастіян поліз у штольню. Там було страшенно тісно, до того ж над ним нависала вся не­ймовірна товща первісної породи...

Згорнувшись калачиком, як іще ненароджене дитя в лоні матері, лежав він у темних глибинах підложжя Фанта­зії і терпляче докопувався до свого забутого сну, до образу, котрий зміг би привести його до витоків, до Живлющої Во­ди.

Оскільки Бастіян нічого не бачив у безпросвітній тем­ряві надр, то не міг ані щось вибирати, ні приймати якісь рішення. Відтак залишалося тільки одне: він мусив покла­датися на те, що випадок або ж милосердна доля коли- небудь допоможуть йому знайти те, що він шукає.

Кожного вечора виносив він на примерхле світло дня все, що вдалося видобути з глибин Ями Мінроуд. І кожного вечора виявлялося, що його робота була даремна. Але Бас­тіян не обурювався і не нарікав. Він втратив будь-який жаль і співчуття до самого себе. Він став терплячим і ти­хим, він упокорився. І хоча його сили були, по суті, неви­черпними, дуже часто він відчував страшенну втому.

Як довго тривали ці важкі часи, сказати не можна, бо таку працю годі виміряти днями чи місяцями. Та ось наре­шті одного вечора сталося так, що він виніс на поверхню образ, який із першої ж миті так неймовірно схвилював йо­го і зворохобив, що хлопцеві довелося стримуватися аби не скрикнути від здивування: вигук міг би знищити зобра­ження.

На крихкій, тонесенькій слюдяній табличці - не надто великій, завбільшки приблизно як сторінка книжки - дуже виразно і чітко було видно якогось чоловіка у білому хала­ті. У руці він тримав гіпсовий зліпок зубів. Чоловік просто собі стояв, але його понура постать і зажурений вираз об­личчя вразили Бастіяна в саме серце. Але найбільше вра­зило Бастіяна те, що цей чоловік перебував усередині про­зорої, як скло, крижаної брили. Зусібіч його оточував ціл­ковито непроникний - хоч і майже невидний - шар криги.

І поки Бастіян розглядав це