Павло Штепа - Московство

до потреб поточної політики. В СРСР по кожній «чистці зрадників» викидають з книгозбірень всі книжки, що в них згадуються їхні імена. На групових фото чи картинах перемальовують їх на інших осіб. По смерті Сталіна наново переписали, переробили історичні праці — «Историю СССР», «Историю КПСС» та інші. Москвинам цілковито бракує творчого духу, навіть бракує звичайної винахідливості. Вони не дали нічогісінько до скарбниці людської культури. Не дали навіть і ті з них, яких величають вони «великими», бо ж ті «великі» лише мавпували європейців. Та й мавпують москвини лише форми європейської культури, а духу її вони не можуть сприйняти, бо він не лише цілковито їм чужий, а й заперечує їхній московський, азіатський. Тим-то навіть і мавпують механічно, бездушно, перекручують, спотворюючи, знижуючи до свого варварського рівня, розуміння, відчування. Так, москвини створили неїстівну саламаху під назвою «русская культура», що справді є лише карикатурою на культуру… Навіть релігійність москвинів не є прагненням душі, а зроблена в міністерстві, щоб допомогти царській деспотії тримати в руках свій народ і підготувати загарбання православних країн. Московські священики були, є і будуть (бо ж не можуть інакшими бути) лише поліцаями в рясах. Московщина — це татарська орда, а не грецька Візантія… Я подав дещо з царювання Івана IV тому, що москвини і московки наших днів є такі самісінькі, як були й за Івана IV. Щоб належно оцінити європейську свободу і європейське життя взагалі, треба пожити у в’язниці, що називається Московщина. Кожний, хто пізнав життя в Московщині, буде задоволений з життя в будь-якій європейській державі, під будь-яким європейським урядом. Я особисто ніколи не забуду того почуття, яке охопило мене, коли я, покидаючи Московщину, переступив її кордон. Тоді я на ввесь голос вигукнув: «Боже! Я вільний! Я можу говорити і писати, що думаю». Птах, що вирвався з клітки, не був би щасливіший за мене тоді… Московський народ унаслідок злиднів є пожадливий і тому загарбницький. У своїй пожадливості та загарбництві москвин не знає меж. У своєму рабському упокоренні він плекає надію поширити свою деспотію на інші народи, багатство яких хоче загарбати. Цей рабський народ мріє панувати в усьому світі. Ця його надія надає йому величезної динамічної сили. Московщина дивиться на Європу, як на свою здобич, що її раніше чи пізніше матиме у своїх руках. Московщина розпалює і роздмухує в Європі безлад та наші сварки і чвари, щоб цю моральну зіпсованість використати у своєму загарбництві. Це буде Польща на всеєвропейську міру… Москвини казали мені: «Європа вступила на шлях, що ним ішла Польща. Європу підточують шашелі лібералізму, її сила дедалі слабшає. А наша імперія дедалі могутнішає саме тому, що не маємо європейської ліберальної сваволі. Так! Деспотія робить нас рабами, але настане час, коли ми примусимо європейців заплатити за наше рабство… Від часу, коли я пізнав Московщину, майбутнє Європи видається мені дуже чорним. Мені спадає на гадку, що Бог призначив Московщину покарати Європу за її моральне гниття»[612].

Книжку А. де Кюстіна перевидано в США 1952 року. Передмову до того видання написав колишній посол США в СРСР В. Бедел-Сміт: «Читаючи книжку А. де Кюстіна, написану 1843 р. про імперію Миколи І, мені здавалося, що читаю про СРСР 1943 р. Такою була їхня неймовірна тотожність, хоч розділяє їх понад сто років». В. Бедел-Сміт і сам написав книжку про своє перебування в СРСР, де, зокрема, є такі слова: «Основа більшовизму є суто московська національна. Ленін та Сталін розбудували ту основу на столітніх традиціях деспотичного самодержавства московських царів. Радянська політика — це шлюб старого московського імперіалізму з молодою комуністичною ідеологією. А фактично більшовизм цілковито тотожний з московізмом».

Поляк З. Красінскі писав з подиву гідним розумінням духу і душі Московщини сто років тому: «Московщина є великим комунізмом, керованим урядом, який є військово-теократичним. Дантон, Марат, Робесп’єр — це немовлята, якщо порівнювати їх з такими революціонерами, як Іван IV, Петро І, Микола І. У глибині своєї душі москвин свідомий свого духовного каліцтва, але він не має ані розуму, ні волі позбутися того каліцтва. Ба, гірше, москвин вважає свій рабський стан за ідеал і гадає, що в такому рабстві буде колись увесь світ. Тим-то москвин має нестримний нахил до загарбання чужих земель, бо те загарбання є винагородою за його рабство, даючи йому можливість знущатися з переможених, що підносить його до панів, до панського народу. Так доходить до неписаної угоди між московським урядом і його підданими щодо загарбництва. Піддані дають своєму урядові згоду і силу нищити ворогів імперії. Ось тут і криється таємниця душі москвина та його імперії. Її ніколи не змінять ні уряд, ні суспільство, бо вона є водночас і форма і зміст самої Московщини. Московщина подасть руку всім темним силам, купуватиме золотом, заплутуватиме інтригами — всю свою імперську могутність вживе на розпалення світової революції. Московщина проголошує нову добу. Вона проголошує нового бога, нову церкву, прихід нового суспільства. Проголошує знищення приватної власності. Людям лишає єдину втіху — тваринне життя. Московська революція вже існує, вона вже має мільйони вимуштруваних, здисциплінованих, озброєних солдатів. Найпалкіша мрія Московщини — це поставити московські прапори на руїнах Європи чи на європейському моральному багні, створеному підлістю одних, нездарністю других і чварами всіх європейців. Московщина не пропустить жодної нагоди використати всі підлості людські»[613]. Це пророцтво, написане понад сто років тому, здійснюється на наших очах тепер.

Те, що писав А. де Кюстін 1840 року про московську монархічну імперію, повторює сто років пізніше (1943 р.) про «демократичну» імперію СРСР колишній комуніст, американський професор В. Чемберлен, який жив у СРСР 15 років і добре знав московську мову та історію: «Що довше жив я в СРСР, то більше мене вражало: з якою великою силою стара царська теорія і практика урядування тримається в СРСР. Численними нитками, часом дивними, часом смішними, часом зловісними пов’язане самодержавство царів із самодержавством радянським. Дух і життя СРСР можна значно ліпше пізнати, вивчивши історію московської імперії, ніж статистику СРСР та промови його вельмож. Найголовнішою ланкою між старою і новою Московщиною є деспотія з її наслідками: цілковитим невизнанням ніяких прав особи і цинічний глум з людини. І короновані самовладці минулого, і некороновані теперішні ув’язнювали і висилали до Сибіру та вбивали ненормально велику (на погляд європейців) кількість люду… Дух старих єврейських погромів воскрес у нових погромах українських селян та української інтелігенції. Націоналізм більшовиків — це старий шовінізм московських чорносотенців, розпечений до червоного…