Наталія Юріївна Доляк - Чорна дошка

class="p1">— Тут ось чоловік питає про якусь Веселівку. А я кажу, нема тут такого села. Заблукав. А я думаю, дай вас запитаю, ви ж у нас старожитець, може, була де та Веселівка, — сусідка сміється, — ще до потопу.

Поки вона щебече, старий Терновий повільно йде до справного дерев’яного паркану.

— Нема вже, — каже, підійшовши ближче до незнайомця. — Але була. Була. А ви ж звідкіля про ту Веселівку знаєте?

— Та так, знаю.

Пасічник гостинно запрошує міського мешканця (а видно ж, що не сільська людина — на ньому й краватка, і такі чудернацькі білі черевики) поласувати медом. Заодно має нагоду розповісти, що село, яким цікавиться той чоловік, спорожніло. Люд, який був там, дожив свого. Молодь по містах роз’їхалася. Здається, з року шістдесятого нема на карті такого села. Кінчилась Веселівка, та й годі. Старий Олесь Мефодійович посміхається собі у вуса, кахикає, придивляється до гостя.

— А у вас тут — краса!

— А ви ж звідкіля будете?

— З Новосибірська. Там родина. Все.

— А добре ж по-нашому говорите.

— Так я ж українець.

Тут гість скривився та потер ногу.

— Болить. Ревматизм.

— Треба бджолами лікувати.

Терновий бреде до вулика й манить за собою того новосибірця.

— Закачуйте штанину, — наказує й бере між пальці бджілку.

Незнайомець закачує штанину — на нозі родима пляма у вигляді хреста.

Терновий заточується, кидає ту бджолу і, як сина, обнімає чоловіка.

— Коля! Гнатюк? — кричить на всю пасіку.

Незнайомець довго приходив до тями, навзаєм обнімаючи Тернового.

Дві доби старий Терен, як на сповіді, розповідав Миколі все, що сталося у Веселівці. Усе, про що до цього часу мовчав, бо не можна було говорити. Розповівши, довго нишпорив по закутках, шукав щось. А тоді знайшов коричневий блокнот, про який і забув уже давно. Пхав його до рук Миколі.

— Візьми, може, коли оприлюдниш. Оце тут я все записав.

Микола подивився на дивного діда й запитав, як відрізав:

— Якщо у вас є діти — краще їм передайте. Це скарб — родинний.

— Дітям?! — ніби спросоння поцікавився Терновий, а тоді кинув ясний погляд на Гнатюка й, витираючи сльози радості, мовив: — Дітям пізно — їх не переробиш. Онуці передам! Онуці! Є у мене. Не загине пам’ять.

2000-ні

Сашко перечитує рукопис, який щойно закінчив писати. Перекладає сторінку до сторінки у зворотному порядку. Він тримає в руках стос білого, засіяного дрібними чорними літерами, паперу формату А4. Хлопчина ще раз перечитує титульну сторінку. Там написано:

«Минулому не помстишся». Кіносценарій. Автор: Олександр Левківський.

1

РНК — Рада народних комісарів.

2

ДПУ — Державне політичне управління.

3

Шухля — від шуфля — маленька лопатка, якою в пічку засипають вугілля (діал.).

4

Бирка — шишечка (діал.).

5

Цьмуха — від тьмуха — дрозофіла (діал.).

6

Бевка — борошно, розведене у воді (діал.).

7

Бовтушка — вариво з бурякового насіння (діал.).

8

Шліхта — каша з передробленої пшениці та кукурудзи (діал.).

9

Скивиця — щелепа (діал.).