Петро Петрович Толочко - Київська Русь

хитръ писати, по вся дни и нощи книгы в кѣлии блаженного отца Феодосия”. Сам же Феодосій під спів псалмів пряв нитки, необхідні для зшивання книг, “рукама прядущы волну”. Літописець Никон “многажды же... сѣдящу и дѣлающу книгы... прядущу нити, иже на потребу таковому дѣлу”[660].

Найбільша книгописна майстерня, де трудилась велика кількість переписувачів, подібних печерському Іларіону, знаходилась при Софії Київській. Тут працювали писці як духовного звання, так і миряни. М.М.Розов, досліджуючи книги бібліотеки Софії Новгородської, встановив, що із понад 100 переписувачів, які лишили свої автографи на книгах, близько половини були писцями-ремісниками. За підрахунками вчених, книжковий фонд Київської Русі становив щонайменше 130 — 140 тис. томів. Крім Києва центрами переписування книг були Новгород, Галич, Чернігів, Володимир-Волинський, Переяслав, Ростов, інші міста.

Повсюдна потреба в книгах викликала до життя своєрідну галузь ремесла, в якій працювало багато людей. Крім книгописців і палітурників над книгою трудились редактори, перекладачі, художники, майстри, що виготовляли пергамен, ювеліри. Книга на Русі, як і в усій середньовічній Європі, коштувала дуже дорого. Як свідчать візантійські джерела, за одну книгу в XI — XIII ст. можна було купити великий міський будинок або 12 гектарів землі. Напевно, не меншою цінністю була книга і в Київській Русі. Автор приписки до знаменитого Мстиславового Євангелія (близько 1115 р.), переписаного поповичем Олексою і майстром Жаденом, зауважив, що “цену же евангелия сего един Бог ведае”. Книга написана у два стовпці красивим уставом на 213 листах, початкові рядки тексту писані золотом, прикрашені великими мальованими ініціалами і художніми заставками. Крім того, її доповнюють чотири листові мініатюри євангелістів. Якщо додати до цього дорогоцінний оклад із срібла, оздоблений золотими кіотцями із зображенням святих, виконаними в техніці перегородчастої емалі, то приписка не видасться перебільшенням. Цікаво, що частину окладу Мстиславового Євангелія виготовляли в Царгороді, куди книгу возив княжий тіун Наслав, а завершувалась робота над ним у Києві.

Волинський князь Володимир Василькович купив для побудованої ним у місті Любомлі церкви молитовник за 8 гривен кун. Цих грошей вистачило б для купівлі отари овець в 40 голів.

Які ж саме книги зберігались у бібліотеках Києва, Чернігова, Переяслава, Галича, Володимира або вийшли із книгописних майстерень? Літописи вказують на їх винятково церковний характер. Ними поучались “верные люди” і “наслаждались ученьем божественным”. Хто часто читає книги, той бесідує з Богом. Кожний, хто почитає пророчі бесіди, євангельські і апостольські проповіді, житія святих отців, той велику користь має для душі.

Очевидно, більшість перекладних книг були церковними. Потреба в них зумовлювалась значним поширенням на Русі християнства. Одна за одною виникали нові єпископії, засновувалися монастирі, будувалися соборні і приходські храми, і навіть у найвіддаленіших землях Русі потрібні були “святі письмена”.

На час прийняття Руссю християнства вже існувала велика кількість перекладів богослужбових книг, богословських та історичних творів слов’янською мовою. Вони з'явилися завдяки кирило-мефодіївській місії в Моравії, а потім перейшли до Болгарії. Немає сумніву, що на Русі використовувались слов’янські книги, але робилися переклади і безпосередньо з грецької мови. Церковний історик Іоанн Мейєдорф, посилаючись на Початковий літопис, доводить, що переклади грецьких книг створювались у Києві. Серед них були: Новий і Старий завіти, візантійська гімнографія, богослужбова література.

Але поряд з церковними перекладались, безперечно, й інші книги, які містили відомості з світової історії, географії, астрономії, філософські і юридичні трактати, публіцистичні і розважальні твори. Це Хроніка Георгія Амартола, Хроніка Георгія Сінкелла, “Історія іудейської війни” Іосифа Флавія, “Християнська топографія” Козьми Індікоплова, “Джерело знання” Іоанна Дамаскіна, “Повість про Акіра Премудрого” та ін. Не пізніше XI ст. на Русь потрапив оригінальний твір болгарського екзарха Іоанна “Шестоднев”, у якому подані тлумачення біблійних оповідей про шість днів творення світу. Серед перекладної літератури помітне місце на Русі посідав збірник “Бджола”, перекладений у XI — XIII ст. з грецької мови на руську. Витяги з нього зустрічаються в літописних творах. “Повість про Акіра Премудрого”, як вважають дослідники, була перекладена безпосередньо із сирійської мови на руську. Отже, Київська Русь мала зв’язки з країнами Сходу, переймала східну мудрість і філософію. На наявність безпосередніх зв’язків Русі з Сирією вказує “Печерський патерик”. У ньому повідомляється, що при князі Святоші знаходився вчений лікар “сирієць”, або “сурянин”[661].

У давньоруських школах і бібліотеках виховалось багато видатних літописців і літераторів, богословів і філософів, публіцистів. Імена деяких із них за умов, коли авторству не надавалось такого значення, як пізніше, дивом збереглися до наших днів. Це літописці Никон Великий, Іоанн, Нестор, Сільвестр, митрополит-публіцист Іларіон, єпископ Кирило Туровський, митрополит-ідеаліст Клим Смолятич, Данило Заточник та ін. У “Посланні, написаному Климентом, митрополитом руським Фомі пресвітеру”, Клим Смолятич висловлює велику повагу до вчених людей Києва — “их же єсть самовидец”.

Одним із найвідоміших центрів культурного життя Київської Русі був Софійський собор у Києві — митрополича резиденція. В його стінах укладено перший давньоруський літописний звід 1037 — 1039 рр.; написано і проголошено митрополитом Іларіоном знамените “Слово про закон і благодать”, яке вражає глибиною національного самоусвідомлення і блиском ораторського хисту; розроблені основи першого збірника законів Київської Русі — “Руська Правда”; створено “Ізборник” Святослава 1073 р.; написано незвичайне за своєю ідеологічною спрямованістю послання митрополита Клима Смолятича до пресвітера смоленського Фоми і багато інших творів. “Ізборник” 1073 р., переписаний із болгарського перекладу кінця IX — початку X ст., став, по суті, першою руською енциклопедією, яка охоплювала найширше коло питань, причому не тільки богословських і церковноканонічних, а й з ботаніки, зоології, медицини, астрономії, граматики, поетики, філософії. “Ізборник” 1073 р. переконував читачів, ідо душа і тіло є дві субстанції, котрі в поєднанні являють сутність людини. Душа — як вище начало в людині — дає життя тілу, одухотворює його.

Софія Київська. Сучасний вигляд

У справі освіти на Русі роль Софії Київської важко переоцінити. Книги, які виходили із її стін, служили основою для створення нових бібліотек, у тому числі і великої бібліотеки Печерського монастиря. З кінця XI ст. він став найбільшим осередком культурного життя Київської Русі. Згодом у кожному єпископському місті, а також у великих монастирях за прикладом Софії Київської виникли свої майстерні по переписуванню книг, що разом з бібліотеками стали базою для розвитку давньоруського літописання.

Літописання

Це видатне явище в культурному житті не лише Київської Русі, а й усієї середньовічної Європи. Академік XVIII ст. Г. Міллер, вражений широтою літописної інформації і рівнем її систематизації, писав, що Нестор і його наступники створили систему руської історії, яка