Кларк Ештон Сміт - Зібрання творів, Кларк Ештон Сміт

за п’яддю розрісся, сягнувши підповні, і вже невдовзі мав повернути на повню. І поки місяць у небесах поступово змінювався, Ядар, вечеряючи з некромантами, не міг не придивлятися до тієї нори у гранітовій плиті, з якої свого часу демон-ласиця Естріт виліз плазом, аби висмоктати канібалову кров. Але під тягарем надзвичайної млявості й летаргії принц майже не відчував страху перед тією мерзенною смертю, яка мала кинутися на нього, коли місяць на небі буде уповні. 

Одного дня, коли сонце вже хилилося до заходу, а місяць добігав кінця, Вокал і Улдулла підійшли до принца, який стояв на оточеному стіною скель узбережжі, дожидаючи, поки Далілі пірнала по перли далеко у бурхливих водах. Не зронивши жодного слова, чаклуни жестами, потайки поманили його до себе, і Ядар, у якому пробудилася невиразна цікавість до їхнього задуму, дозволив братам попровадити його з узбережжя небезпечними стежками, що зміїлися зі скелі до скелі понад звивистим морським узбережжям. Ще перш ніж запала темрява, вони зненацька вийшли до маленької, захищеної берегами гавані, про існування якої кочовик дотепер навіть не здогадувався. У тій тихій затоці під покровом густої тіні, яку відкидав острів, на водному плесі похитувалася галера з похмурими пурпуровими вітрилами, що нагадала Ядарові корабель, який він розгледів під час своєї мандрівки і який упевнено протистояв могутній течії Чорної Річки, несхибно тримаючи курс на Зотік. 

Ядар був украй зачудований, адже й гадки не мав, чому вони привели його до цієї прихованої гавані, не відав він і того, як розгадати значення їхніх жестів, якими ті вказували на дивне судно. А тоді, стишивши голос до потайного шепоту, неначе боячись, що хтось підслухає його у цій віддаленій місцині, Вокал мовив до принца: 

— Якщо погодишся допомогти нам із братом здійснити певний план, який ми замислили, то зможеш скористатися отією галерою, щоб покинути Наат. І, якщо таким буде твоє бажання, зможеш узяти із собою дівчину, Далілі, яку ти так кохаєш, а ще кількох мертвих моряків, які сядуть до весел. Тобі сприятимуть потужні супутні вітри, які ми викличемо для тебе своїми чарами, і так ти подолаєш течію Чорної Річки та повернешся на Зотік… Якщо ж ти нам не допоможеш, ласиця Есріт смоктатиме твою кров, аж поки в усьому твоєму тілі не зостанеться більше ані краплини; а Далілі назавжди залишиться невільницею Вачарна і гаруватиме вдень, пірнаючи у темних водах, щоб уволити його захланність… а ночами, либонь, удовольнятиме його хіть. 

Почувши цю Вокалову обіцянку, Ядар відчув, як у ньому оживає дещиця надії та мужності, й здалось йому, що згубні Вачарнові чари полишили його розум; Вокалові натяки пробудили у серці кочовика обурення супроти Вачарна. І хутко відгукнувся принц: 

— Я допоможу вам із вашим задумом, хай би яким він був, якщо така допомога у моїх силах. 

А тоді, чимало разів настрашено роззирнувшись, Улдулла потайним шепотом продовжив братову мову: 

— Вважаємо ми, що Вачарн зажився на цьому світі над уділений йому строк, і що надміру багато років накидав він нам свою владу. Ми, його сини, вже старіємо, і нам здається, що лише справедливо буде, коли ми успадкуємо накопичені скарби та батькове магічне верховенство, перш ніж похилий вік остаточно завадить нам уповні насолодитися законним спадком. Отже, ми бажаємо, щоб ти допоміг нам убити некроманта. 

І хоч Ядар був дещо здивований цими словами, та по недовгих роздумах йому спало на думку, що вбивство некроманта з будь-якого погляду слід уважати учинком праведним, та ще й таким, до якого можна вдатися, не применшивши своєї доблесті чи мужності. Тож він, не вагаючись, відповів: 

— Я допоможу вам. 

Тоді Вокал, якого Ядарова згода, схоже, надзвичайно підбадьорила, своєю чергою мовив: 

— Цю справу ми мусимо звершити до завтрашнього вечора, з настанням якого круглий місяць зрине з Чорної Річки, засяє над Наатом і викличе демона-ласицю Есріта з нори. І завтрашній передполудень — то єдиний час, коли ми зможемо заскочити Вачарна в його покої. Саме о цій порі він, своїм звичаєм, вдивлятиметься, поринувши в транс, у магічне дзеркало, котре являє видива далеких морських обширів, кораблів, які плавають у тому морі, та земель, що лежать за ним. І ми мусимо вбити його перед тим дзеркалом, ударивши швидко й напевне, перш ніж він пробудиться від трансу. 

 У призначену для їхнього діяння годину Вокал із Улдуллою зустрілися з Ядаром, який, чекаючи на них, стояв у передпокої маєтку. Кожен із братів стискав у правиці довгого ятагана, що виблискував холодним світлом, а на додачу Вокал тримав у лівій руці подібну зброю, яку запропонував принцу, пояснивши, що ятагани ці були загартовані під замовляння смертоносних рун, а потім на їхніх клинках було викарбувано невимовні смертельні закляття. Однак Ядар, віддаючи перевагу своєму власному мечеві, відмовився від зачарованої зброї, а тоді всі троє, не гаючи більше часу, поквапливо й з усією можливою потайністю рушили до Вачарнового покою. 

Дім о тій годині був порожній, адже усі мерці вже подалися кожен до своєї праці; не було ніде й ані шепотіння, ані тіней тих невидимих істот, які були чи духами повітря, а чи лише фантомами, і які у різний спосіб прислуговували Вачарнові. Мовчки і, як їм здавалося, цілком непомітно вони підійшли до чаклунового покою, вхід до якого закривав лише чорний гобелен, гаптований срібними знаками ночі та облямований повторенням п’яти імен архидемона Тасайдона, які були вишиті шарлатовою ниткою. Брати зупинилися перед гобеленом, наче боялися його підняти, але Ядар, не вагаючись, відслонив його й пройшов до покою; двійко некромантів поспішно увійшли за ним слідом, немов застидавшись власної легкодухості. 

Некромантова кімната була велика й мала високе склепіння, денне світло потрапляло до неї крізь тьмяне вікно, що дивилося поміж двома розлогими кипарисами на темне море. Жоден вогник не світивсь у незчисленних лампах, аби хоч якось допомогти тому приглушеному денному світлу; і тіні по вінця наповнювали покій, неначе примарна рідина, й здавалося, що чаклунські посудини, якими користався Вачарн — великі курильниці, аламбіки та жаровні, — коливалися та рухалися в ній, немов живі істоти. Сам Вачарн сидів на триногому стільці з ебенового дерева трохи віддалік від центру кімнати, спиною до дверної пройми й обличчям до ясновидного люстра з електруму, зробленого у формі величезного трикутника й підтримуваного в похилому положенні опорою у вигляді мідяної руки, що змією звивалася вгору. Дзеркало яскраво полум’яніло в тінявому покої, немов осяяне блиском з якогось незнаного джерела, і, підійшовши ближче, непрохані зайди були засліплені його променистим мерехтінням. 

Скидалося на те, що звичний транс і справді здолав Вачарна, адже він непорушно вдивлявся у люстро, застиглий, наче сидяча мумія. Брати забарилися при порозі, а тим часом Ядар, вважаючи, що вони йдуть за ним, підкрався до некроманта, занісши клинок. Підібравшись ближче, він помітив, що Вачарн тримав на